22.04.2020

Класи: 8 А, Б

Всесвітня історія.

Урок № 32

Тема уроку: Колонії Великої британії в Північній Америці. Війна за незалежність. Утворення США. Конституція США.

Мета: з'ясувати, як відбувалася колонізація Англією узбережжя Північної Америки; скласти уявлення учнів про життя колоній, здобуття незалежності США.

·        Сьогодні на уроці ви довідаєтеся про утворення Сполучених Штатів Америки та їх довгий та не легкий шлях до незалежності.

Завдання:

1.Опрацюйте лекційний матеріал та   матеріал  за підручником § 25 ;

2. Ознайомтеся з відеоматеріалом за цими посиланнями:

https://www.youtube.com/watch?v=SfX_9mi4aEk

https://www.youtube.com/watch?v=T64hF4T1Zoc

3. Письмово:

1. Співвіднесіть дати та події.

а) 1773 р.	1) Паризький мирнийдоговір
б) 1774 р.	2) «Бостонськечаювання»
в) 1776 р.	3) перемогаамериканцівпідСаратогою
г) 1777 р.	4) ухваленняДеклараціїнезалежності США
д) 1778 р.	5) початок війни за незалежність
е) 1787 р.	6) прийняття Конституції США

2.  Співвіднесіть імена та факти біографії.

а) Дж. Вашингтон	1) автор Деклараціїнезалежності США
б) Т. Джефферсон	2) автор 10 поправок «Білль про права»
в) Дж.Медісон	3) головнокомандуючийамериканськоюармією
г) Б. Франклін	4) автор афоризму «Час — гроші»

4. Хронологічні задачі:

1)    Обчисліть, яку річницю незалежності святкуватимуть США у 2020 р.

2)    Обчисліть, на скільки років Конституція США старша від Конституції України.

3)    Обчисліть, на скільки років національний прапор США старший від національного прапору України.

3. Дайте визначення поняттям:

«метрополія», «колонія», «конституція», «федерація», «нація», «декларація», «демократія»

УВАГА!

-         Роботи виконуйте в робочому зошиті (всі свої роботи зберігаєте).

-         Нумеруйте, будь ласка, сторінки.

-         Благаю вас, підписуйте свої роботи ,  бо коли ви надсилаєте фото на вайбер, висвітлюється ваш нік або лише ім*я , за яким вас важко ідентифікувати, а вас у мене майже 300 .

Виконані завдання надсилаємо мені на Вайбер (фото) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com  до 24.04.2020

Лекційний матеріал

1.Створення американських колоній Англії. Соціально-економічний та політичний розвиток колоній. Формування північноамериканської нації.

Англія пізніше за інші європейські держави почала колонізацію Америки. Перша колонія була заснована у 1607 році у Віргінії. В основному їх засновували торгівельні компанії. Всього утворилося 13 колоній.

Будь-які здобутки колоністів були результатом їх наполегливої праці, тому вони швидко ставали незалежними від компаній і лордів-власників. Збори, представництва, обговорення розпоряджень губернатора, законів, прийнятих англійським парламентом, стали нормою життя.

Поступово формується єдиний ринок, зростає населення (2,5 млн. осіб), Колоністи стали називати себе не за країною походження, а за новою Батьківщиною- американцями.

Нація- стійка соціально-етнічна спільність людей, що характеризується спільною територією, культурою, мовою, традиціями, сталими економічними зв’язками.

Формується як спільність ділових активних людей, які досягли успіхів завдяки наполегливій праці. Розвитку нової ідеології сприяла діяльність американських просвітників. Одним із них був Бенджамін Франклін (1706-1790 ррлюстрація

2. Причини конфлікту між колоніями та метрополією. «Бостонське чаювання». Привід до війни. Декларація незалежності. Перебіг воєнних подій. Версальський мир. Наслідки війни.

Поступово колонії ставали багатшими і багатолюдними –їх стало все важче утримувати в економічній залежності. У ХVІІІ ст.політика до колоній стає більш жорстокою. Запроваджуються нові податки - гербовий збір, мито на чай. Колоністи протестували проти них: «Жодного податку без представництва» (у англійському парламенті). Конфлікт між колоніями і Англією врешті-решт призвів до війни.

Основні дати

1773 р. — «Бостонське чаювання»;

1774 р. — Перший континентальний конгрес;

1775 р. — Другий континентальний конгрес;

04.07.1776р.—Декларація незалежності;

Серпень 1776 р.— захоплення англійцями Нью-Йорка, Філадельфії;

Восени 1776 р.— битва біля Саратоги

1781 р.— битва під Йорктауном;

Декларація-документ, офіційна заява, де проголошуються основні принципи зовнішньої та внутрішньої  політики держави чи програмні положення партій та організацій.

Підсумком боротьби став 03.09.1783 р.- Версальський мирний договір.

Умови договору: Англія визнавала незалежність США і віддала їм територію від північного кордону Массатусетсу до південного кордону Джорджії, а на заході- до річки Міссісіпі.

Наслідки війни :

Занепад економіки, розрив сталих економічних зв’язків з колишньою метрополією,

Дефіцит дорогоцінних металів,

Знецінення паперових грошей,

Нестача робочої сили у південних штатах,

Зростає вартість життя.

Все це призводить до гострої  політичної боротьби. Молода країна потребувала сильної центральної влади, єдиного захищеного ринку.

3. Становлення органів влади. Конституція США.

Одночасно з війною відбулося становлення державних органів. Протягом 1776-1783 рр. в усіх штатах було сформовано уряди й парламенти, діяв загальносоюзний конгрес.

У 1777 р. було прийнято «Статті Конфедерації». У 1787 р. у Філадельфії зібралися 55 делегатів від усіх штатів, щоб створити Конституцію.17.09 1787 р. був підписаний компромісний варіант тексту Конституції.(укрконст  Пилипа Орлика 1710 р.)

Із конфедерації (союз незалежних держав), перетворились на федеративну державу. Головні загальнодержавні функції були передані Федеральному (центральному уряду)- оборона, зовнішня політика, фінанси тощо.

Таким чином утверджена була демократична форма правління.

Демократія- форма політичної системи суспільства, побудована на визнанні народу як джерела державної влади. Передбачає поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову гілки та вибори органів державної влади.

Підсумки

• Від початку XVII ст. відбувався процес колонізації Англією Північної Америки. На середину XVIII ст. тут постало 13 англійських колоній, жителі яких вважалися підданими англійського короля.

• Спроба колоніальної експлуатації цих земель англійською короною викликала обурення колоністів і зрештою призвела до відкритого збройного конфлікту.

• Напередодні Війни за незалежність англійських колоній сформувалася північноамериканська нація. Вона мала всі ознаки нації, крім державної незалежності.

• «Бостонське чаювання» зробило невідворотним силовий варіант розв'язання конфлікту між колоніями і метрополією.

• 4 липня 1776 р. було прийнято Декларацію незалежності США.

• Конституція США була прийнята в 1787 р. Для свого часу вона була найбільш передовою та демократичною. У 1789 р. Конституція була доповнена гарантіями демократичних свобод — Біллем про права.

22.04.2020

Клас: 9 Б

Істоія України

 Урок № 35

Тема. Урок  узагальнення з теми: «Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині XIX ст.»

Мета: систематизувати, узагальнити та закріпити знання  з даної теми, визначити якість засвоєння знань, перевірити вміння систематизувати матеріал, складати розповідь, застосовувати набуті знання.

Доброго дня, шановні діти.

Сьогодні ми з вами узагальнюємо набутті знання з теми «Українські землі у складі Австро-Угорщинив другій половині XIX ст.»

Завдання:

2. Письмово  виконуєте завдання.

Завдання представлені у 2 варіантах, виконуєте свій варіант.

УВАГА!

-         Контрольну роботу  виконуйте на окремих  підписаних аркушах або в робочому зошиті (всі свої роботи зберігаєте).

-         Нумеруйте, будь ласка, сторінки.

-         Вказуйте варіант.

Виконані завдання надсилаємо мені на Вайбер (фото) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com  до 24.04.2020

Узагальнення з теми «Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.»

1 варіант

І рівень

Виберіть правильну відповідь

1. «Українським П’ємонтом»  називали на початку ХХ ст.

А)Східну Галичину;   Б)Північну Буковину;   В)Лодомерію;   Г)Закарпаття.

2.Укажіть назву об’єднань, які створювались  у західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст. з метою надання допомоги селянству.

А)громади;   Б)земства;   В)общини;   Г)кооперативи.

3.Укажіть прізвище очільника Наукового товариства ім. Т.Шевченка в 1897-1913 рр.

А)О.Кониський;   Б)М.Шашкевич;   В)В. Федорович;   Г)М.Грушевський.

ІІ рівень

4.Дайте визначення поняттю.

Народовці – це…

5.Розшифруйте абревіатуру.

РУРП –

6.Хто зображений на портреті?

ІІІ рівень

7.Складіть коротку зв’язну розповідь про товариство  «Просвіта», користуючись поданим планом.

·        В якому регіоні України діяло?

·        Коли створене?

·        Яка течія суспільно-політичного руху  його створила?

·       Мета діяльності.

8.Упізнайте особу за описом.

Український політичний та громадський діяч, член РУРП, автор праці «Україна irredenta».

ІV рівень

9. Проаналізуйте, що саме дає підстави говорити про перенесення у другій половині ХІХ ст. центру українського національно-визвольного руху з Наддніпрянської України до Галичини? Які наслідки це мало для українського суспільно-політичного руху?

Узагальнення з теми «Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.»

2 варіант

І рівень

Виберіть правильну відповідь

1. Укажіть, як називалася перша українська політична партія.

А)Головна Руська Рада;    Б)Русько-Українська радикальна партія;   В)Українська національна демократична партія;  Г)Українська соціал-демократична партія.

2.Укажіть, яка з названих галузей промисловості найкраще розвивалася  в західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст.

А)цукрова;   Б)текстильна;   В)паперова;    Г)нафтова.

3.Коли було засноване товариство «Просвіта» у Львові:

А)1865 р.;   Б)1866 р.;   В)1867 р.;   Г)1868 р.

ІІ рівень

4.Дайте визначення поняттю.

Москвофіли – це…

5.Розшифруйте абревіатуру.

УНДП –

6.Хто зображений на портреті?

ІІІ рівень

7.Складіть коротку зв’язну розповідь про товариство  ім. Т.Шевченка, користуючись поданим планом.

·       В якому регіоні України діяло?

·       Коли створене?

·       Яка течія суспільно-політичного руху  його створила?

·       Мета діяльності.

8.Упізнайте особу за описом.

Видатний український письменник, громадський і політичний діяч, один із засновників РУРП, автор творів «Борислав сміється», «Захар Беркут»

ІV рівень

9. Проаналізуйте, що саме дає підстави говорити про перенесення у другій половині ХІХ ст. центру українського національно-визвольного руху з Наддніпрянської України до Галичини?Які наслідки це мало для українського суспільно-політичного руху?

 22.04.2020

Клас: 11 А

Історія України

Урок № 40

Тема уроку:  Конституційна реформа 2010 р. Суспільно-політичне життя в 2010-2013 рр.

Мета: охарактеризувати суспільно-політичне життя в 2010-2013 рр.; розкрити перебіг подій  Євромайдану 2013 р..

Завдання:

1.  Опрацюйте  матеріал  підручник : § 28;

2. Переглянути відео за цими посиланнями:

https://www.youtube.com/watch?v=x8c71vVdkGk&t=49s

2. Письмово:

Тести

1. Про причини якої події

йдеться в наведених твердженнях?

Відмова політичного керівництва країни

 від законодавчо закріпленого курсу

 на європейську інтеграцію;

надмірна концентрація влади в руках В. Януковича

 та його "сім'ї", відхід від принципів демократизації.

А) анексія Криму Росією

Б) Революція Гідності

В) початок "антитерористичної операції"

Г) підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС

2. Де відбувся саміт Євросоюзу 28-29 листопада 2013 року,

на якому В. Янукович мав підписати

Угоду про асоціацію з Євросоюзом?

А) у Боюсселі

Б) у Вільнюсі

В)  у Москву

Г) у Києві

3. Коли відбувся перший виступ протестувальників

 у Києві,  із закликами не відмовлятися

від євроінтеграційного курсу, який започаткував Євромайдан?

А) 21 листопада 2013 р.

Б) 30 листопада 2013 р.

В) 9 грудня 2013 р.

Г) 16 січня 2014 р.

4. Коли силовики вперше застосували силу

для розгону мирних протестувальників Євромайдану?

А) 21 листопада 2013 р.

Б)  30 листопада 2013 р.

В)  9 грудня 2013 р.

Г) 16 січня 2014 р.

5. Яка подія відбулася 16 січня 2014 р.?

А) прийняття Верховною Радою постанови

 "Про засудження застосування насильства,

яке призвело до загибелі мирних громадян України"

Б) прийняття пропрезидентською більшістю

Верховної Ради репресивних законів проти громадянських прав ("диктаторських законів")

В) загибель перших мирних демонстрантів

у протистоянні з силовиками під час Революції Гідності

Г) початок Антитерористичної операції на Донбасі

6. Підписання Харківських угод, які на 25 років продовжували базування Чорноморського флоту Росії в Криму відбулося за часів президентства:

А) Л.Кучми

Б) В.Ющенка

В) В.Януковича

Г) П.Порошенка

7. Яка подія політичного життя України

відбулася 30 вересня 2010 року?

А) підписання Харківських угод;

Б) запровадження Пенсійної реформи;

В) визнання неконституційним Закон України

 "Про внесення змін до Конституції України"

від 8 грудня 2014 р. рішенням Конституційного Суду України;

Г)  проведення чергових виборів до Верховної Ради України.

8. Коли відбулися події в Києві

відомі під назвою "Податковий майдан"?

А) у квітні-травні 2010 року

Б) у вересні-жовтні 2010 року

В) у листопаді-грудні 2010 року

Г) в серпні-вересні 2011 року

9. Протягом 2010-2011 рр. тривали судові засідання

проти одного з лідерів опозиції:

А) Ю. Луценка

Б) А. Яценюка

В) О. Тягнибока

Г) Ю. Тимошенко

10. Яка міжнародна подія відбулася в Україні

в червні-липні 2012 року?

А) Проведення фіналу пісенного конкурсу Євробачення

Б)  проведення саміту Східного партнерства

В)  підписання Україною Угоди про Асоціацію з ЄС

Г)  проведення Чемпіонату Європи з футболу

11. Коли відбулася подія, яка в історії отримала назву

"Марш мільйонів"?

А) 21 листопада 2013 р.

Б)  30 листопада 2013 р.

В)  1 грудня 2013 р.

Г)  8 грудня 2013 р.

12. Хто із  лідерів опозиції у 2013 році

 не приймав участь у засіданні "круглого столу"?

А) В.Кличко

Б) А. Яценюка

В) О. Тягнибока

Г) Ю. Тимошенко

УВАГА!

-         Роботи виконуйте в робочому зошиті (всі свої роботи зберігаєте).

-         Нумеруйте, будь ласка, сторінки.

-         Благаю вас, підписуйте свої роботи ,  бо коли ви надсилаєте фото на вайбер, висвітлюється ваш нік або лише ім*я , за яким вас важко ідентифікувати, а вас у мене майже 300 .

Виконані завдання надсилаємо мені на Вайбер (фото) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com  до 24.04.2020

22.04.2020

Клас: 10 А

Всесвітня Істрія

Урок № 19

Розділ 4. Держави Центрально-Східної Європи.

Тема: Друга Річ Посполита. Чехословацька республіка.

Угорщина. Румунія.

Мета: охарактеризувати процес відновлення польської державності, розкрити основні риси розвитку країни у міжвоєнний період. Показати роль Ю. Пілсудського в історії Другої Речі Посполитої; охарактеризувати процес становлення Чехословаччини; розкрити основні риси розвитку країни у міжвоєнний період; показати роль Т. Масарика в історії ЧСР; пояснити причини ліквідації ЧСР;

розкрити перебіг революційних подій в Угорщині у 1918—1919 рр. та дати їм оцінку. Охарактеризувати режим М. Хорті; охарактеризувати розвиток Румунії у міжвоєнний пе­ріод, показати процес становлення авторитарної дикта­тури в країні, дати аналіз тим процесам, що відбувалися у міжвоєнній Румунії.

Завдання:

1. Опрацювати лекційний матеріал та матеріал підручника § 17, § 18 п.1-6, § 19 п.1-2.

2. Переглянути відео за  цими посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=O8mK84-9ok4

https://www.youtube.com/watch?v=Uekbq0zTjqQ&t=28s

1. Письмово:

1) Встановіть відповідність між поняттями та країнами міжвоєнного періоду,  історії яких, вони стосуються:

1)          авторитаризм;
2) Підкарпатська Русь;
3) федерація;
4) режим “санації”;
5) демократія;
6) Східна Галичина;
7) Західна Волинь;
8) Богемія;
9) Сілезія;
10) війна з Радянською Росією;
11) війна з ЗУНР;
12) “начальник держави”;
13)парламентська республіка;
14) парламентсько-президентська республіка;
15) 4/5 промисловості Австро-Угорщини;
16) полонізація;
17) культ особи;
18) свобода преси та друку;
19) обмеження свободи слова;
20) відновлена держава.

ПОЛЬЩА: 1, 4, 6, 7, 10, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 19, 20.

ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА: 2, 3, 5, 8, 9, 14, 15, 18.

2) Історичний диктант

1.Чия диктатура була сформована в Угорщині? 

2.Який договір було підписано у червні 1920 року? 

3. Хто очолював уряд Угорщини з 1921 по1931 роки? 

4.У зовнішній політиці Угорщини в 30-х рр.  було взято курс на зближення з якою державою…..

5.До якого пакту приєдналася Угорщина? 

6.Коли Угорщина вступила у Другу світову війну?

7. Коли було прийнято післявоєнну Конституцію Румунії? 

8.У якому році  румунський король Кароль II встановив особисту владу?

9.Коли було встановлено диктатуру Йона Антонеску? 

10.Коли Румунія вступила в Другу світову війну? 

УВАГА!

-         Роботи виконуйте в робочому зошиті (всі свої роботи зберігаєте).

-         Нумеруйте, будь ласка, сторінки.

-         Благаю вас, підписуйте свої роботи ,  бо коли ви надсилаєте фото на вайбер, висвітлюється ваш нік або лише ім*я , за яким вас важко ідентифікувати, а вас у мене майже 300 .

 Виконані завдання надсилаємо мені на Вайбер (фото)(0955215409) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com  до 24.04.2020

Лекційний матеріал

1. Перша світова війна і «польське питання». Активізація польсько­го національно-визвольного руху.
Поляки, втративши незалежність унаслідок трьох поділів, постій­мо боролися за відновлення своєї державності. Напередодні й під час Першої світової війни з новою силою постало «польське питання» – комплекс міжнародних, правових та інших питань, пов'язаних з від­новленням польської держави.
У роки Першої світової війни остаточно склалися два політичні Набори, які в боротьбі за відновлення польської державності покладали надії на одну з ворогуючих сторін. Сили, що гуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки), очолюваної Р. Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі створили Польський національний комітет, який восени 1917 р. було визнано представником польського народу. На території Франції було створено польську ар­мію, якою командував генерал Галлер. Також після повалення ца­ризму почали формуватися польські військові частини і на території Росії.

Інші політичні сили на чолі з Ю. Пілсудським виступали за спів­робітництво з Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщи­ною. Ще на початку війни Пілсудський з допомогою австрійського генштабу створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії. Наприкінці 1917 р. між Пілсудським і німецьким командуванням виник конфлікт. Тоді Пілсудський відмовився вклю­чити польський легіон до складу німецької армії, після чого опинився у в'язниці Магдебурга.
Німеччина і Австро-Угорщина, прагнучи мобілізувати людські іі матеріальні ресурси польських земель, захоплених у Росії, прого­лосили у жовтні 1916 р. Маніфест про «відновлення» Польської дер­жави на землях Царства Польського. Фактично це було встановлення німецького протекторату над цими землями. У вересні 1917 р. було утворено Регентську раду, як перший крок до відновлення Польщі. Згодом було утворено уряд.

Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес утворення польської держави. У листопаді 1918 р. представники лівих партій у Любліні створили уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення Польської Республіки. Але цей уряд проіснував недовго.

10 листопада до Варшави повернувся звільнений з в'язниці Ю. Пілсудський. Наступного дня він отримав від Регентської ради владні повноваження та одразу ж утворив уряд на чолі із соціалістом Є. Морачевським, а себе оголосив «тимчасовим вождем держави». Передавши Пілсудському владу, Регентська рада самоліквідувалася.

Почалась розбудова відновленої польської держави.

Попервах влада уряду, який розмістився у Варшаві, поширювалася лише на територію Королівства Польського, яке за рішенням Віденського конгресу 1814–1815 рр. входило до складу Росії та Західну Галичину (Мала Польща). Тільки наприкінці грудня 1918 р. внаслідок народного повстання було звільнено з-під влади Німеччини частину західних польських земель (Велика Польща). Одночасно з процесом відновлення незалежності в Королівстві Польському почали виникати ради, але вони не мали такого впливу, як у Росії.

У січні 1919р. було проведено вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули ендеки. Пілсудський залишився «вождем держави». Його роль обмежувалася конституційними нормами «малої конституції», прийнятої у лютому 1919 р. Польща стала офіційно називатися Друга Річь Посполита.
Установчий сейм прийняв низку соціально-економічних законів: було закріплено 8-годинний робочий день, розроблялася земельна реформа, що передбачала обмеження землеволодіння 180 га. Улітку 1919 р. по всій території Польщі було ліквідовано ради.

Одним з ключових питань відновленої польської держави стало питання кордонів.

Паризька мирна конференція визначила західний кордон Поль­щі, а щодо східного кордону питання залишилося відкритим. Англійський міністр закордонних справ Керзон запропонував визначи­ти його лінією розселення етнічних поляків, що й було затверджено Верховною радою Антанти у грудні 1919 р. Вона увійшла в історію як «лінія Керзона». Але невизначеність становища в Росії дала можливість польському урядові претендувати на землі, які колись входили до складу Речі Посполитої.
Претензії на східні території призвели до війни із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР) у листопаді 1918р. – липні 1919 р., унаслідок якої Польща загарбала Східну Галичину.

25 черв­ні і 1919 р. країни Антанти дали свою згоду на окупацію Східної Галичини Польщею. Але передбачалося, що поляки будуть управляти цією територією тимчасово і нададуть населенню права автономії.

До 1920 р. Польща перебувала,у стані неоголошеної війни з радян­ською Росією. Усі спроби країн Антанти спонукати Польщу до більш рішучих дій зазнали поразки. Це було пов'язано з тим, що представ­ники білого руху в Росії не визнавали польської державності, й польський уряд не був зацікавлений в їхній перемозі. Тільки після поразки основних сил білогвардійців Пілсудський зважився на рішучі дії.

21 квітня 1920 р, між урядом Української Народної Республіки і Польщею було укладено Варшавський договір. Польща закріплювала за собою західні області України. Вона визнавала право Укра­їни на незалежне державне існування і верховну владу УНР на чолі І С. Петлюрою. Після укладення договору та військової конвенції польська армія та війська УНР повели наступ проти більшовиків і навіть увійшли до Києва. У травні 1920 р. їхній наступ було зупинено, її іі серпні Червона армія стояла вже під стінами Варшави. Радянські лідери розглядали похід на Варшаву як спосіб підштовхнути світо­ву революцію, але завдяки допомозі країн Антанти більшовицьким військам було завдано контрудару. «Чудо на Віслі» зупинило світову революцію.

18 березня 1921 р. у Ризі між Польщею, РСФРР та. УСРР було підписано мирний договір, за яким Польща закріплювала за собою територію Волині, Полісся, Холмщини, Галичини та інших земель Північно-Західної України, а також Західної Білорусії.

Остаточно кордони Польщі склалися 1923 р.

У1921 р. було прийнято конституцію Польської Республіки, у якії проголошувалися демократичні права громадян. Згідно з нею Польща стала парламентською республікою. Повноваження президенти, що обирався на сім років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів. Ю. Пілсудський підмовився балотуватися на посаду президента. Відсутність стабіль­ної більшості призводила до утворення нетривких коаліцій і відповід­но до нестабільних коаліційних урядів, які часто змінювалися. Ці обставини свідчили про слабкість парламентської республіки.
Перед молодою державою стояв цілий ряд проблем:
–  Інтеграція земель, що раніше входили до різних держав, які ВО того ж мали різний економічний, культурний розвиток і потен­ціал.
–  Проведення соціальних реформ, особливо аграрної.
–  Подолання повоєнної економічної, фінансової кризи.
–  Вирішення національних проблем.
Незважаючи на політичну нестабільність уряд економіста Грабовського у 1923–1924 рр. зумів здійснити низку реформ, які забезпе­чили вихід з повоєнної кризи, проведення фінансової реформи і сприяли економічній інтеграції різних районів країни. Проте стабілізація була нетривалою.

Вади парламентського ладу, відстала економічна структура, криза в армії зрештою привели до перевороту 1926 р. і встановлення режиму «санації» (оздоровлення).
12 травня 1926 р. військові під командуванням Пілсудського по­чали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки. Переворот значною мірою підтримувався населенням, яке сподівалося на покращення життя. Пілсудський встановив одноосіб­ну владу.

 Його прихід до влади збігся з економічною стабілізацією у країні, що дало можливість закріпитися встановленому режиму. Утричі збільшився експорт вугілля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли транспортні перевезення. В економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвести­ції. Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого. У сільському гос­подарстві збирали добрі урожаї.

Режим «санації» – авторитарний режим на чолі з Пілсудським, установлений в умовах кризи парламентської системи і польській державності, базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко організуватись. Влада відвертої зневажала сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за сім заслуги.
Економічна криза 1929-1933 рр. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особисті влади.

Основні риси режиму «санації»
– Домінуючий вплив Ю. Пілсудського у політичному житті, хоча він формально був лише воєнним міністром. Формування його «культу особи».
– Значний вплив у політичному житті суспільства військових, особлива однополчан Ю. Пілсудського.
– Існування парламентської опозиції.
– Складна виборча система.
– Обмеженість свободи слова і друку.
– Відносно незначні масштаби політичних репресій.
– Спроби найти порозуміння з-національними меншинами.
2. Польща в другій половині 1930-х рр.
У травні 1935 р. Пілсудський помер. Після його смерті розгорну­лася боротьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е. Ридз-Смігли та президентом І. Мосцицьким, яка завершилася ком­промісом і поділом влади.
Період 1939–1939 рр. у внутрішньому становищі країни був відносно стабільним. Основні події, пов'язані з Польщею, розвивалися на зовнішньополітичній арені.
На початку 1930-х рр. Польща пішла на зближення з Німеччиною і уклала з нею у 1934 р. пакт про ненапад. Тим самим Польща відмовилась від укладення договору про колективну безпеку між Францією, Чехословаччиною та СРСР.
У 1938 р. Польща взяла участь у поділі Чехословаччини, повернувши собі Тешин. Така недалекоглядна політика призвела до втрати реального союзника. Восени 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі дати згоду на приєднання до Німеччини міста Данциг. Польща відмовилась. Між двома країнами став дуже швидко наростати конфлікт. 1 вересня 1939 р. Німеччина здійснила агресію проти Польщі. Почалась Друга світова війна.
Лідери Польської Республіки під час її створення заклали небез­печний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території та проводячи щодо них політику колонізації. Це неодмінно породжувало опір непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні Претензії та підтримувати сепаратистські рухи. Але головною при­чиною загибелі Другої Речі Посполитої стало те, що вона опинилась Між двома своїми запеклими ворогами (Німеччиною і СРСР), які пра­гнули знищити Польщу. А передвоєнна зовнішня політика країни не створила умов, які б унеможливили спільну агресію Німеччини та СРСР.

3. Наростання національно-визвольної боротьби в роки Першої світової війни. Т. Масарик.

Перша світова війна заклала безпосередні передумови для віднов­лення незалежності Чехії. Національно-визвольний рух чехів напри­кінці XIX – на початку XX ст. здобув вагомі результати, які давали можливість ставити питання про перетворення дуалістичної монархії Габсбургів на Австро-Угорсько-Чеську державу.

Провідну роль у боротьбі за незалежність Чехословаччини віді­грав Томаш Гарріг Масарик (1850–1937). Своєю попередньою по­літичною діяльністю він підвів ідеологічне підґрунтя під майбутню державу. Як писав Масарик у своїх спогадах, у 1907 р. він остаточно переконався, що Австро-Угорщину реформувати неможливо, і вису­нув ідею боротьби за незалежність чехів і словаків. У цій боротьбі він закликав спиратися не на Росію, як майже весь попередній чеський рух, а на країни Заходу (Францію, Англію, США). Поступово його ідеї стали пануючими серед чеської політичної еліти та населен­ня. Також Масарику належить ідея єдиної Європи, у якій будуть враховуватися інтереси великих і малих націй, а кожен народ буде зберігати свою національну ідентичність, залишаючись в той же час європейським.
Авторитет Масарика був настільки високим, що 6 червня 1915 р. він від імені чеського і словацького народів оголосив війну Авст­ро-Угорщині та її союзникам. Чеські солдати стали масово тікати з лав австро-угорської армії і переходити на бік союзників. Чеські де­путати Празького та імперського парламентів переходять в опозицію до імперського центру, із кожним роком займаючи все жорсткішу антиґабсбурзьку позицію.
Своєю активною діяльністю в еміграції він зумів домогтися пози­тивного ставлення Франції, Англії та США до чеського і словацького національних рухів. Саме ідеї Масарика про самовизначення понево­лених народів Європи лягли в основу «14 пунктів» В. Вільсона. Т. Масарик переконав провідні чеські політичні сили, що майбутня чеська держава повинна базуватися на демократичних засадах.

 4. Проголошення   республіки.   Становлення   ЧСР.   Конституція 1920 р. Формування кордонів.
В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. збори чеських депутатів австрійського рейхстагу і земських сеймів при­йняли декларацію, у якій, посилаючись на принцип національного самовизначення, зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави «у межах історичних чеських земель і своєї словацької парості».
Улітку 1918 р. Чехо-Словацький національний комітет у Пари­жі (очолював Т. Масарик) був визнаний Францією, а потім Великою Британією і США як «першооснова майбутнього чехо-словацького уряду». Тобто уряд держави був визнаний ще до того, як держава була проголошена і створена. Зв'язок із цим комітетом установив Націо­нальний комітет у Празі, який об'єднав усі чеські політичні партії. Під керівництвом празького Національного комітету діяла створена у вересні цього ж року Соціалістична рада, у якій об'єдналися соці­ал-демократи й Чеська соціалістична партія. Наприкінці вересня На­ціональний комітет було створено і в Словаччині. Отже, з'явилися структури, які у сприятливий момент проголосили б утворення Чехо-Словацької республіки.
Восени 1918 р. правлячі кола Австро-Угорщини, передчуваючи свою поразку, почали вивозити з чеських земель продовольчі товари, промислове устаткування, транспортні засоби. Це пограбування зачі­пало інтереси всього населення. Національний комітет доручив Соціа­лістичній раді провести одноденний страйк протесту. Його учасники вступали в сутички з військами та поліцією, проголошували гасло «Хай живе Чехо-Словацька республіка!», але Соціалістична рада не взяла на себе ініціативу по створенню Чехо-Словацької держави, вва­жаючи це справою Національного комітету.

Лише 28 жовтня 1918р., коли стало очевидним, що монархія Габсбургів припиняє існування, Національний комітет проголосив створення Чехо-Словацької рес­публіки.

30 жовтня Словацька національна рада заявила про відді­лення Словаччини від Угорщини і визнала право словацького народу вирішувати свою долю на основі повної незалежності. Водночас вона проголосила словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному відношенні.
Перший уряд республіки сформувався на основі «всенародної коа­ліції» чеських і словацьких правих і націоналістичних партій та со­ціал-демократів. Він обіцяв провести «соціалізацію» промисловості, запровадити 8-годинний робочий день, визнати право на страйки. В умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановив максимум земельного во­лодіння у 250 гектарів, або 150 гектарів ріллі.
Конституція, прийнята Національними зборами 20 лютого 1920 р., закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. В її основу було закладено принцип захисту приватної власності. Усі громадяни одержали рівні права. Вищим законодавчим органом ставали дво­палатні Національні збори, вибори до яких здійснювалися на основі загального виборчого права. Національні збори обирали президента на сім років. Він мав широкі повноваження. Першим президентом обрали Т. Масарика.

Виходячи з тези про єдину «чехо-словацьку націю», конституція відкидала самобутність словаків. Рівноправність націй трактувалася лише як мовно-культурна.

Отже, Чехо-Словаччина стала унітарною державою, що в подальшому і стало причиною розгортання сепарати­стських рухів – адже з 13,5 млн населення чехи складали 7 млн. німці – 3 млн, словаки – 2 млн, угорці – 750 тис, поляки – 100 тис, українці (русини) – 450 тис.
У квітні 1920 р. в Чехословаччині* відбулися перші парламентські вибори, на яких перемогли соціал-демократи й соціалісти. Кордони республіки було визначено повоєнними (1919–1920 рр.) мирними договорами країн Антанти з Німеччиною, Австрією та Угорщиною. До складу нової держави за Сен-Жерменським договором було вклю­чено й Закарпатську Україну (на правах автономії, але реалізоване це право було лише 1938 р.). У Чехословаччині її називали Підкар­патською Руссю.
У квітні 1919 р. чехо-словацькі війська з дозволу Антанти пере­йшли кордон Угорщини з метою приєднати частину її земель. Про­те угорська армія відкинула противника і в червні вступила на його територію.

 Під впливом революційних подій в Угорщині в Пряшеві 16 червня 1919 р. було проголошено Словацьку радянську респуб­ліку. Проіснувала вона до 7 липня. Словацький уряд запровадив 8-годинний робочий день, націоналізував промислові й торговельні підприємства, банки, транспорт, конфіскував поміщицькі маєтки й землі церкви (розміром більш як 50 гектарів). Але він не розподілив ці землі між селянами, а передав їх державним і виробничим госпо­дарствам, що об'єднували сільськогосподарських робітників і найбідніших селян. Уряд радянської Словаччини почав створювати червону армію для взаємодії з Угорською червоною армією.
У 1920–1938 рр. Чехословаччина за формою державного устрою була унітарною державою, тому її назву слід писати разом.

5. Розвиток ЧСР у 1920–1930-ті рр.
Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 1920–1930-х рр. перетворилася на високорозвинену європейську державу. Вона посіла місце в десятці найбільш проми­слово розвинених країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу – 13 % працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі вироб­ництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність через вузькість внутрішнього ринку і залежність від експорту.
У важкій промисловості провідне місце посідало акціонерне това­риство «Шкода», що випускало машини, літаки, верстати, обладнан­ня, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80 % виробництва взуття в країні. Значна його частка експортувалася. Фі­ліали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20 % усіх інвестицій в економіку. Проте слова­цькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. У них переважав аграрний сектор економіки. Життє­вий рівень там був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.
У політичному розвитку Чехословаччина на той час була найдемократичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 партій. Найбільшою підтримкою користувалися центристські й лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т. Масарика з лідерами провідних партій, на яких усувалися найсерйозніші розбіжності.
У 1930-ті рр. впливовою політичною силою в країні стають націо­нальні партії (німецькі, словацькі, угорські, українські), які висту­пають за федеративний переустрій унітарної ЧСР.
На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920—1921 рр. разом із Румунією та Королівством СХС створи­ла Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918–1935 рр. був Е. Бенеш, якого після відставки Т. Масарика обрали президентом.
Т. Масарик мав тісні зв'язки з Україною. Він із розумінням стави­вся до українських визвольних змагань і підтримував українську емі­грацію. У роки між двома світовими війнами у Празі постали та ак­тивно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціа­ція, Музей визвольної боротьби України, у Подебрадах – Українська господарська академія.
У 1921 р. в Чехії проживало 370 тис. карпатоукраїнців, а в Сло­ваччині – 85 тис. Хоча Чехо-Словаччина була найдемократичнішою з новоутворених держав, проте питання про автономію Закарпаття не вирішувалось. Чеські землі розвивались успішніше, ніж словацькі та закарпатські, де до того ж був значно нижчим життєвий рівень населення.
Економічна криза 1930-х рр. завдала серйозного удару ЧСР. Вузь­кість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і тривалого спаду виробництва. Найнижча точка падіння виробництва припадала на 1933 р. – 44 % порівняно з 1929 р. Безро­бітних налічувалося близько 1 млн осіб. Щоб подолати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75 % підпри­ємств. Було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом. Зрештою, становище пощастило стабілізувати, і з 1936 р. почалося зростання виробництва.

6.Національна проблема. Розпад і припинення існування ЧСР.

Під час економічної кризи 1929–1933 рр. загострилися соціаль­ні, а ще більше – національні протиріччя в країні. Райони, де про­живала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію на чолі з К. Генлейном, яка домагалася автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалася також Словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини.
На теренах Карпатської України та Словаччини угорські націона­льні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд із ними діяли політичні партії, які прагнули автономії для Карпат­ської України.
У березні 1938 р. Гітлер заявив, що не бажає миритись із гноблен­ням німців у Чехо-Словаччині. За наказом Берліна судетські німці почали висувати вимоги національно-територіальної перебудови Чехословаччини. Велика Британія від початку заявила, що відмовля­ється надати гарантії Чехословаччині, та закликала ЇЇ лідерів піти на поступки Німеччині. Така позиція Великої Британії підштовхнула Гітлера до рішучих дій.
У травні 1938 р. Німеччина почала концентрувати війська на кор­донах Чехословаччини.
Чехословацький уряд виявив твердість і оголосив часткову мобілі­зацію. Спроби організувати масові безпорядки були невдалими, Гітлер змушений був відступити. Але конфлікт не було ліквідовано. Для розв'язання кризи прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовилися, що справу буде вирішено на міжнародній конференції. Зустріч керівників урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії відбулась у Мюнхені 29–30 вересня 1938 р. Пред­ставників Чехословаччини навіть не запросили. На зустрічі фактично прийняли німецькі вимоги, подані Чехословаччині у вигляді ультима­туму. Головною з них була передача Німеччині судетських територій, де, за словами Гітлера, «катують» німців та їх треба захистити.
Чехословаччина, залишившись віч-на-віч із Німеччиною, змуше­на була поступитися тиску. Виконання договору між СРСР і Чехо-словаччиною, укладеного в 1935 р., залежало від дій Франції, яка, підписавши Мюнхенську угоду, фактично зрадила Чехо-Словаччину. Додатковий протокол до радянсько-чехословацького договору перед­бачав, що допомога у випадку агресії надаватиметься лише за умови, якщо Франція підтримає жертву нападу.
У жовтні німецькі війська окупували Судетську область. Польщі ЧСР вимушена була віддати Тешинську Сілезію. У листопаді 1938 р. за рішенням І Віденського арбітражу Угорщині було передано части­ну Словаччини і Карпатської України.

Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населенням 5 млн осіб, а ще прикордонні укріплення і 40 % промисловості. ЧСР було перетворено на федеративну республіку чехів, словаків та українців (русинів). Вона опинилась у залежності від Німеччини.
14 березня 1939 р. Словаччину було проголошено незалежною. Го­ловою уряду став Й. Тісо.
15 березня було проголошено незалежність Карпатської України на чолі з А. Волошиним, але вона відразу зазнала агресії з боку Угор­щини.
15 березня президент ЧСР Е. Гаха підписав акт про ліквідацію ре­спубліки, і на територію країни вступили німецькі війська. Чехію та Моравію було оголошено протекторатом Німеччини.

7. Наслідки Першої світової війни для Угорщини.
Участь у Першій світовій війні дорого коштувала угорському на­роду. Із 3,6 млн мобілізованих з угорської частини імперії до австро-угорської армії 1,2 млн загинули на фронтах, 300 тис. потрапило у полон, понад 1 млн було поранено й скалічено. Рівень виробництва складав половину від рівня 1913 р. Частина земель Угорського коро­лівства була окупована військами Антанти. Почались виступи і пов­стання слов'янських народів, що жили в межах королівства. У таких умовах владна верхівка продовжувала залишатися відданою двоєди­ній монархії, тому подальший розвиток країни могла забезпечити лише революційна зміна влади.

8. Національна революція 1918 – 1919 рр.
Поразка у Першій світовій війні привела до розпаду Австро-Угор­щини. 25 жовтня 1918 р. у Будапешті відбулися демонстрації та мі­тинги, на яких населення вимагало негайно укласти мир, відділитися під Австрії та проголосити Угорську республіку.
Проти ночі з ЗО на 31 жовтня у Будапешті й Відні одночасно спалахнули революції, унаслідок яких в Австро-Угорщині було повалено монархію Габсбургів. 12 листопада було проголошено утворення Авст­рійської Республіки, а 16 листопада – Угорської.

Перший угорський уряд очолив граф М. Карої – представник од­нієї з найзаможніших, родовитих та найвпливовіших дворянських родин. У дні революції він керував Національною радою. Будучи . людиною прагматичною, він вважав, що подальший розвиток Уго­рщини в тих умовах може бути успішним лише за умови співпраці з країнами Антанти, розвитку демократії, врегулювання відносин зі слов'янськими народами та румунами. У даному напрямі й здійсню­вав політику уряд, який він очолював.
Уряд Карої оголосив про проведення низки реформ:
–   уводилося загальне виборче право;
– було прийнято закон про свободу союзів і зборів, створення по­літичних організацій;
–   запроваджувався 8-годинний робочий день;
– було заявлено про надання автономії національним меншинам (словакам, українцям, німцям), але на ділі це не реалізовувалося че­рез опір традиційної політичної еліти;
– уряд розробив проект закону про земельну реформу, на підставі якого держава могла експропріювати поміщицькі маєтки розміром від 200 до 500 хольдів (хольд – 0,57 га). Передбачалося розділити ці землі між селянами на ділянки по 5–20 хольдів, що передавалися на умовах вічної оренди або викупу протягом 50 років. Але закон при­йнято не було.
Після підписання перемир'я Угорщина мусила демобілізувати свої збройні сили, залишивши тільки вісім дивізій. її спроби зберегти за собою Словаччину, Хорватію, Воєводину, тобто вихід до Адріатичного моря та деякі інші території, що входили до складу угорської корони, не увінчалися успіхом. Територіальні претензії до Угорщини висували сусідні держави, підтримувані Антантою. Внутрішнє становище в самій країні на весну 1919 р. загострилося: багато підприємств було закрито, зростали інфляція, безробіття. У країні назрівала криза.                                        

В Угорщині сильний вплив мала комуністична партія. Вона склада­лася в основному з військовополонених угорців, які повернулися з Росії. Очолив її Бела Кун. Комуністи закликали до соціалістичної революції та активно працювали на розширення свого впливу в радах, що під впливом революції створювалися по всій країні. Вирішальним у приході комуні­стів до влади став, як це не парадоксально, ультиматум країн Антанти створити у східній частині країни «нейтральну зону» між Угорщиною та Румунією. Уряд Карої не наважився взяти на себе відповідальність за прийняття цієї вимоги і запропонував соціал-демократам, що входили в урядову коаліцію, сформувати однопартійний уряд.
Соціал-демократи звернулись до комуністів із пропозицією об'єд­нати їхні зусилля. Уранці 21 березня 1919 р. у пересильній тюрмі, де перебували Б. Кун та інші керівники КПУ, почалися переговори. Б. Кун зажадав від соціал-демократів беззастережного прийняття платформи КПУ і створення єдиної партії. Соціал-демократи без дис­кусій погодилися на ці вимоги. В угоді, яку підписали керівники КПУ і СДПУ, визнавалося, що вони візьмуть спільну участь у керівництві об'єднаною партією та управлінні державою. Партія, яка почала на­зиватися Соціалістичною партією Угорщини (СПУ), заявила, що від імені пролетаріату вона негайно бере всю повноту влади у свої руки. «Пролетаріат здійснює свою диктатуру^через Ради робітників, солда­тів і селян... Для забезпечення панування пролетаріату і проти імперіалі­зму Антанти необхідно укласти з Радянським урядом Росії найтісніший військовий та ідейний союз», – зазначалось у заяві партії.
Того самого дня робітники Будапешта роззброїли поліцію й жандар­мерію, зайняли найважливіші стратегічні пункти столиці: вокзали, мости через Дунай, будинок телеграфу і телефонні станції. Влада пе­рейшла до рук Революційної урядової ради (РУР).
Цей угорський радянський уряд очолив Шандор Гарбаї, у мину­лому соціал-демократ, центрист. Бела Кун обійняв посаду народного комісара закордонних справ. РУР одночасно виконувала і роль керів­ного органу СПУ.

9. Діяльність РУР

Уже на першому засіданні РУР було прийнято постанови про скасування чинів і звань, усунення урядових уповноважених, відокремлення церкви від держави. Було націоналізовано або взято під контроль державні банки, націоналізовано підприємства, що налі­чували понад 20 робітників, а також транспорт і торгівлю, прибут­кові будинки в містах. Для керівництва економікою створили Раду народного господарства. У поміщиків вилучили земельні володіння, розміри яких перевищували 100 хольдів. Проте вони не були поділе­ні між селянами, а передані на кооперативних засадах сільськогос­подарським робітникам. Таке розв'язання аграрного питання було помилковим: безземельні та малоземельні селяни, які становили 4/5 усіх селянських господарств, не дістали довгоочікуваної землі. Також була помилковою націоналізація дрібних ремісничих майсте­рень, перукарень тощо.
Крім цього, новий уряд запровадив 8-годинний робочий день, підвищив заробітну плату, встановив оплачувані відпустки, загальне со­ціальне страхування у разі хвороби та від нещасних випадків. Сім'ї робітників переселялись у квартири буржуазії, у конфіскованих ма­єтках розміщувалися дитячі садки та ясла, у школах та вищих на­вчальних закладах запроваджувалося безплатне навчання, безплат­ним стало й медичне обслуговування. У липні керівники республік частково виправили свою помилку щодо вирішення аграрного питан­ня, прийнявши закон про наділення безземельних селян ділянками розміром до 2 х сольдів.
Було опубліковано тимчасову конституцію Угорської Радянської Республіки, яку згодом прийняв всеугорський з'їзд рад.

Між комуністами та соціал-демократами в РУР були серйозні су­перечності. Якщо комуністи вважали, що робітничому класу «слід удаватися до нещадного застосування диктатури пролетаріату», то соціал-демократи, як прихильники більш стриманої політики, до­пускали можливість легальної діяльності противників радянської влади.
Складним залишалося і міжнародне становище республіки. Тіль­ки Австрія визнала нову республіку і заявила про свій нейтралітет.
Опинившись у ворожому оточенні (чеські, румунські, сербські, французькі війська), РУР основним своїм завданням вважала органі­зацію захисту територіальної цілісності республіки, і зазначені вище заходи значною мірою були спрямовані на мобілізацію всіх ресурсів країни. 25 березня було створено Угорську червону армію (300 тис. солдатів).
16 квітня 1919 р. румунські війська розпочали бойові дії з метою оволодіти територіями, що їх обіцяли країни Антанти; 2 травня вони оволоділи Трансільванією, підійшли на 140 км до Будапешта. Розпо­чали наступ і чехо-словацькі війська, які до початку травня встано­вили контроль над Словаччиною та Закарпаттям.
19 травня УЧА перейшла в наступ проти чехо-словацьких військ і, завдавши їм поразки, вступила на територію Словаччини, де було проголошено Словацьку радянську республіку. У Словацькій РР були проведені подібні реформи, що і в УРР.

Внутрішнє становище Угорської республіки залишалося склад­ним. Не вистачало продовольства і предметів першої необхідності, росла кількість незадоволених новим режимом (селяни, власники, інтелігенція). Нова влада почала застосовувати проти своїх противни­ків «червоний терор», що привело, з одного боку, до розколу в СПУ, а з іншого – до консолідації контрреволюційних сил.
У будапештському гарнізоні та в інших районах країни спалах­нули заколоти, що були придушені відданими уряду військами. На окупованій французькими військами території колишній адмірал австро-угорських військово-морських сил М. Хорті почав формувати збройні сили контрреволюції.
13 червня Клемансо від імені Паризької мирної конференції ульти­мативно зажадав припинити наступ УЧА і вивести її зі Словаччини, обіцяючи натомість евакуювати румунські війська, що діяли на схід­ному фронті.
Радянський уряд прийняв ультиматум, і 4 липня УЧА відійшла за лінію, встановлену Антантою. Після цього перед РУР поставили нову вимогу – демобілізувати УЧА, до того ж румунські війська відведено не було.
Тоді 20 липня УЧА перейшла в наступ із метою відкинути румун­ські війська, але через зрадників в угорському генеральному штабі план цього наступу став відомий противнику. Наступ провалився. Румунські війська перейшли в контрнаступ.
Поразка УЧА, невдала спроба здійснити соціалістичну революцію в Німеччині, неможливість радянської Росії прийти на допомогу Уго­рщині, на що покладали надії угорські комуністи, привели до того, що РУР вступила в переговори з країнами Антанти про припинення війни. Спроба Б. Куна підняти населення проти «зрадників» була не­вдалою, і 1 серпня РУР подала у відставку.
Новий уряд («профспілковий»), де вже не було комуністів, очо­лив Пейдл. Він ліквідував революційні трибунали, відвозив поліцію і суди. До Будапешта вступили румунські війська, які роззброїли Угорську червону армію. «Профспілковий» уряд було повалено. У країні до влади прийшли праві сили, які почали переслідувати учасників революції та ліквідували законодавство періоду існування радянської влади.

10. Режим М. Хорті.

4 листопада 1919 р. після виведення румунських військ з Угорщи­ни до Будапешта вступила угорська армія адмірала М. Хорті, який фактично встановив у країні свою диктатуру.
У січні 1920 р. в країні було проведено вибори до Національних збо­рів, які 1 березня 1920 р. ухвалили рішення про відновлення у країні монархії. Проти такого рішення категорично виступили країни Ан­танти і наступники Австро-Угорщини (Чехо-Словаччина, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенів). М. Хорті скористався таким становищем і домігся проголошення себе регентом із широкими пов­новаженнями.
Далі вчитель будує свою розповідь за наведеними нижче особливо­стями режиму М. Хорті та думкою історика.

Особливості режиму М. Хорті:
– Консерватизм.         
– Обмеження демократичних прав і свобод.
– Збереження представницьких, демократичних інститутів влади.
– Легальне існування опозиції. Обмеження діяльності лівих сил.
– Панування традиційної еліти (земельної аристократії).
– Необмежена влада М. Хорті.
– Відсутність масової партії – опори правлячого режиму.
– Монархічна, націоналістична демагогія.

11. Наслідки Першої світової війни для Румунії.

У серпні 1916 р. Румунія, заручившись обіцянками країн Антан­ти про передачу їй частини територій Австро-Угорщини, вступила в Першу світову війну. Але слабо озброєна румунська армія відра­зу зазнала поразки, і 6 грудня війська Четвертного союзу вступили до Бухареста. Тільки підтримка Росії, яка спрямувала на допомогу 500-тисячну армію, врятувала Румунію від повного розгрому.
Перша світова війна завдала Румунії значних збитків – 31 млрд золотих лей. Людські втрати становили 800 тис. осіб (10% насе­лення).
Розпад Східного фронту, повстання селян проти поміщиків під впливом жовтневих подій, у Росії, революційні заворушення серед солдатів Румунського фронту зумовили пошук румунським урядом виходу зі складного становища.
У грудні 1917р. було укладено угоду з Німеччиною та Австро-Угор­щиною про припинення бойових дій. Цим уряд виконав одну з вимог населення щодо припинення війни. Одночасно Румунія домоглася виведення з її території російських частин, деморалізованих револю­ційною агітацією більшовиків.
У січні 1918 р. румунські війська окупували Бессарабію під гас­лом об'єднання всіх румунів. Поразка України в першій більшовицько-українській війні наблизила Червону армію до кордонів Бессарабії. Уряд Румунії, остерігаючись агресії з боку радянської Росії, у березні 1918 р. уклав угоду про виведення його військ із Бессарабії протягом двох місяців.
Скориставшись підписанням Брестського миру між Росією та Ні­меччиною, а також окупацією Німеччиною України, Румунія анулю­вала договір із радянською Росією та анексувала Бессарабію. Відповід­но до сепаратного Бухарестського миру з Центральними державами Румунія передавала Болгарії всю Добруджу, а економіка й фінанси Румунії переходили під контроль країн Четвертного союзу.
Тяжке економічне становище, принизливі умови мирного догово­ру зумовили втрату урядом авторитету. Усвідомлюючи це, він пішов на суттєві поступки населенню: було відновлено діяльність профспі­лок; скасовано воєнний режим на підприємствах; у серпні 1918 р. прийнято проект аграрних реформ, який передбачав передачу землі селянам в оренду. Ця реформа відвернула селян від комуністичної (більшовицької) агітації.
Після поразки Центральних держав Румунія анулювала Бухарест­ський мир. Австро-німецькі війська було виведено з країни 10 ли­стопада 1918 р. Румунія знову оголосила війну Німеччині. Ця «од­ноденна війна» і прихильність лідерів Антанти дали змогу Румунії претендувати на свою частку в розподілі Східної Європи.
Розпад Австро-Угорщини привів до розгортання руху за об'єднан­ня всіх земель, заселених румунами. Цей рух було використано пра­влячим режимом для зміцнення його влади. У листопаді 1918 р. до складу Румунії було включено Буковину, хоча населення Північної Буковини на народному віче висловилося за возз'єднання з Украї­ною. 1 грудня 1918 р. було проголошено об'єднання Трансільванії з Румунією. На Паризькій мирній конференції румунська делегація, посилаючись на таємну угоду 1916 р. з країнами Антанти, домоглася визнання приєднання цих територій.
20 березня 1919 р. Верховна рада Антанти в ультимативній фор­мі зажадала від уряду Угорщини погодитися на окупацію частини її території Румунією і Чехо-Словаччиною. Це призвело до початку війни між Румунією та Угорщиною. Румунія, підтримувана Антан­тою, допомогла придушити радянську владу в Угорщині, за що вона отримала всі окуповані території; територіальні придбання Румунії було закріплено в Сен-Жерменському, Нейїському і Тріанонському договорах. У 1920 р. Англія, Франція, Італія та Японія підписали конвенцію про визнання приєднання Бессарабії.
Відтак територія Румунії збільшилася зі 138 тис. до 295 тис. км², а населення – із 8 до 16 млн осіб.
На приєднаних територіях проживало чимало угорців та україн­ців, які зазнавали національного гноблення. Румунію стали назива­ти: «Причорноморською міні-імперією».
Приєднання територій не привело до зміни характеру Румунії як аграрної держави: 80 % населення було зайнято в сільському госпо­дарстві. У власності іноземного капіталу перебувало 80 % промисло­вих підприємств. 50 % землі було у власності поміщиків (бояр).

12. Становлення «Причорноморської міні-імперії». Розвиток Румунії у 1920–1930-ті рр.
Після Першої світової війни перед румунським суспільством від­крилось обнадійливе майбутнє. Усе тепер залежало від того, чи зуміє правляча еліта скористатися вдалою нагодою модернізувати країну.
Фактори, що впливали на розвиток Румунії

Позитивні фактор»

Негативні фактори

Територія і населення країни збільшились майже вдвічі. Історичні суперники Румунії Угорщина та Росія були зне­силені й зазнали територіаль­них втрат на користь Румунії. Румунія отримала повний ко­нтроль над гирлом Дунаю. Румунія уникла революцій­них змін влади; збереглась наступність влади, що забез­печувало внутрішню стабіль­ність. Румунія стала одним з ключо­вих союзником Антанти у Східній Європі

Новоприєднані території суттєво відріз­нялися від старого королівства (Регату): за рівнем економічного розвитку, за етні­чним складом, менталітетом населення тощо. Ці території потрібно було інтегру­вати, придушивши сепаратистські й націо­нальні рухи (ЗО % нової Румунії складали національні меншини). Економічна відсталість. Засилля старої, традиційної еліти. Територіальні придбання за рахунок сусі­дів породжували в останніх реваншистські настрої; перетворення Румунії на ланку «санітарного кордону» навколо СРСР мало значний відбиток на внутрішньополітич­ному житті (гоніння на ліві сили, обме­ження демократичних свобод тощо)

У1919–1920 рр. становище в країні було нестабільним: робітники виступали за 8-годинний робочий день, уведення мінімуму заробітної плати; селяни вимагали аграрної реформи. Під тиском цих виступів прагнення робітників були задоволені, а в 1920–1921 рр. прийнято Закон про аграрну реформу, за яким максимум землеволодіння встановлювався в розмірі 100 гектарів для Бессарабії та 200–500 гекта­рі н для інших районів країни. Надлишки землі передавали селянам лі викуп (20 % від її вартості).
У зовнішній політиці Румунія підтримувала існування Версальсько-Вашингтонської системи, і з цією метою в 1920–1921 рр. із Поль­щею, Чехо-Словаччиною та Югославією було укладено воєнно-політичний союз – Мала Антанта, який орієнтувався на Францію.
Початок 1920-х рр. став початком стабілізації становища в краї­ні. Значним стабілізаційним чинником були позики Англії та Фран­ції румунському уряду. Ці країни також вкладали значні інвестиції м розвиток румунської промисловості, особливо нафтодобувної (конт­ролювали 49 %).
До 1927 р. було завершено аграрну реформу, унаслідок якої селяни отримали 3 млн гектарів землі. На 1930 р. землевласники, які мали земельні володіння більш як 100 гектарів, складали 15 % .
У період з 1922 р. до 1928 р. при владі у країні перебувала націо­нально-ліберальна партія (у 1922–1926 рр. прем'єр-міністром був І. Вратіану, а в 1927–1928 рр. – В. Братіану). Значним здобутком під час її правління було прийняття конституції 1923 р., яка закріпи-Л8 всі демократичні свободи, але на практиці їх реалізація була обме­женою. Уперше в історії Румунії запроваджувалося загальне, пряме і рівне виборче право при таємному голосуванні, яке було обов'язковим для громадян країни. Також конституція закріпила національне об'єднання румунських земель.
У 1924 р. в Південній Бессарабії спалахнуло кероване комуніста­ми Татарбунарське повстання, метою якого було встановлення радян­ської влади і відокремлення Бессарабії. Але воно мало локальний характер і зазнало поразки. Загинули 3 тис. осіб. За підтримку терито­ріальних вимог СРСР до Румунії комуністична партія була заборонена.
Основними політичними противниками лібералів були партії націоналістів і цараністів (селянська партія). У середині 1920-х рр. між Каролем і Михаєм розгорілася боротьба за румунський престол (у 1927 р. помер король Фердинанд І). Принц Кароль був позбавлений прав через родинні негаразди. Королем став шістнадцятирічний Михай, а регентську раду при ньому очолив В. Братіану.

Націоналісти й цараністи об'єдналися в єдину партію, розпочали рішучу боротьбу з лібералами і перемогли на виборах 1928 р.
Націонал-цараністська партія прийшла до влади в несприятливий момент: у країні вибухнула економічна криза, яка охопила всі галузі виробництва крім нафтодобувної. У країні налічувалося 600 тис. без­робітних. За період з 1929 до 1933 р. змінилося 10 урядів. На поча­ток 1934 р. національний доход країни складав 49,4 % проти 1929 р. Скориставшись нестабільністю, принц Кароль проголосив себе коро­лем – Каролем II.
У роки кризи виросла популярність правоекстремістських орга­нізацій, таких як «Залізна гвардія», які використовували націона­лістичні гасла, поєднані із соціальною демагогією. Взірцем для своєї діяльності вони вважали італійських фашистів. Активізувала свою діяльність і Комуністична партія Румунії, яка стала організатором ряду страйків, що іноді виливались у криваві сутички.
У 1934 р. Румунія поступово почала виходити з кризи. Неспромож­ність запобігти подібним явищам у суспільстві парламентськими ме­тодами штовхала правителів до встановлення «влади твердої руки». До влади прийшли «нові ліберали», тісно пов'язані з фінансовими колами і королівською сім'єю. Але встановити порядок у країні вони не спромоглися. Економічна криза 1936–1937 рр. ще більше загост­рила становище, і на виборах 1937 р. жодна з політичних партій не набрала більшості. При цьому за «Залізну гвардію» голосувало вже 16 % виборців. У таких умовах 10 лютого 1938 р. Кароль II здійснив переворот. Було прийнято нову конституцію, за якою король отримав усю повноту влади, а парламент перетворився в дорадчий орган. Кон­ституцією також закріплювалися привілеї для румунів. Ліквідовувалися багатопартійність, створювалась єдина офіційна партія «Фронт національного відродження» (Партія нації). Взявши за зразок Італію, Кароль II здійснив корпоратизацію промисловості. Головною опорою короля в його політиці були армія та «Залізна гвардія». Але між ге­нералітетом і лідерами «Залізної гвардії» існувала непримирима во­рожнеча. Були частими сутички між «гвардійцями» і армійськими підрозділами. У листопаді 1938 р. Кароль II розправився з лідерами «Залізної гвардії» і зосередив у своїх руках всю повноту влади. Таким тином будь-яка опозиція в країні була придушена.
У зовнішній політиці Румунія дотримувалася союзу з Англією та Францією, але після Мюнхенської угоди вона почала схилятися до співробітництва з Німеччиною. У червні 1940 р. до СРСР відійшли Бессарабія та Північна Буковина.

13 . Встановлення диктатури Антонеску.

Територіальні втрати, а особливо за II Віденським арбітражем (серпень 1940 р.), за яким Румунія втрачала Північну Трансільванію на користь Угорщини, а згодом і Добруджу на користь Болгарії, призвели до масо­вих виступів проти короля. У цих умовах Кароль II дає право сформу­вати уряд генералу Й. Антонеску, який славився своєю жорстокістю.

Історичний портрет.
Йон Антонеску народився 2 червня 1882 р. в місті Питешті у родині вій­ськових. Закінчив школу для дітей військовослужбовців і училище піхот­но-кавалерійських офіцерів. По закінченні навчання був направлений до стройових частин. У 1907 р. взяв участь у придушенні селянського повстан­ня. Був замічений командуванням і направлений до Вищої воєнної школи, яку з успіхом закінчив. Проходив службу в кавалерійській дивізії. Незабаром став викладати в кавалерійській школі. Брав участь у Першій світовій війні. Отримав бойові нагороди, хоча особливо не відзначився. Після війни він був направлений на важливу дипломатичну посаду воєнного аташе до Парижа, а згодом, до Лондона (1923–1926 рр.). У 1926–1928 рр. то очолював Вищу воєнну школу, то командував полком, бригадою. У 1928 р. став Генераль­ним секретарем Міністерства національної оборони. У 1933 р. – начальник Генерального штабу. У 1934–1935 рр. був командиром дівізії. У 1937 р. три місяці був міністром національної оборони. Після встановлення королівської диктатури був усунутий з посади. Суперечливим питанням залишається зв'язок Антонеску із «Залізною гвардією». З одного боку, він підтримував ідеї «Великої Румунії» і встановлення диктатури «сильної руки», мав зв'яз­ки з їхніми провідниками. З іншого, заперечував зверхність «гвардійців» над армією, яку він вбачав провідною силою. Антонеску захоплювався Гітлером, вбачав головним союзником Румунії Німеччину, а не Англію та Францію.
У липні 1940 р. Антонеску надіслав листа до Кароля II, в якому висловлю­вав незгоду з поступкою СРСР Молдавії. У відповідь він був заарештований і засланий до віддаленого монастиря. У той час король втрачав владу. Тоді король згадав про Антонеску. З вересня 1940 р. його привезли до Кароля II. «Ти єдиний справжній патріот. Я звертаюся до тебе, тому що завжди вважав тебе останнім резервом. Ти не можеш відмовитися. Прийшов твій час. У цей важкий момент довіряю тобі уряд і країну», – сказав король Антонеску.

6 вересня 1940 р. під тиском Й. Антонеску Кароль II був змушений зректися трону на користь Михая. Останній же був майже від­сунутий від влади. У Румунії встановилась диктатура Антонеску (1940–1944 рр,). У країні відразу розпочалася антисемітська кам­панія. Встановлювався поліцейський режим. Державу було проголо­шено легіонерською, а Антонеску став «кондукторулом» – вождем держави. Було введено німецькі війська, які розмістилися в районах нафтових промислів. Укладався нерівноправний торговий договір. Німеччина встановила контроль над румунською промисловістю. Ру­мунія стала одним з основних постачальників для Німеччини проду­ктів харчування, сировини і особливо нафти.
6 квітня 1941 р. Румунія вступила у Другу світову війну на боці Німеччини. 22 червня Румунія підтримала напад на СРСР і захопила Бессарабію та Одесу. Наступні поразки німецьких і румунських військ на Східному фронті привели до того, що противники Антонеску почали шу­кати контактів із країнами антигітлерівської коаліції. Із наближенням радянських військ до Румунії у серпні 1944 р. у Бухаресті спалахнуло антифашистське повстання. 23 серпня Антонеску було заарештовано, 6 травня 1946 р. воєнний трибунал виніс йому смертний вирок.

                                 Політичний розвиток Румунії
Етапи:
І. 1918–1928 рр. – Домінування у політичному житті ліберальної партії. Прем'єрство братів Братіану (1922–1928)
ІII. 1928-1930 рр. – Перебування при владі націонал-селянської (цараністської) партії
II. 1930–1940 рр. (1938–1940 рр.) – Правління короля Кароля II (королівська диктатура).
IV. 1940–1944 рр. – Диктатура Й. Антонеску.
IV. ЗАКРВПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
Історичний диктант.
1)   Коли Угорщину було проголошено республікою?
2)    Хто очолив уряд новоутвореної Угорщини?
3)   Коли було встановлено диктатуру М. Хорті?
4)   Чи брала Угорщина участь у поділі ЧСР?
5)   Які держави брали участь у війні з^Угорською Радянською Рес­публікою?
6)    Який характер мала революція 1918—1919 рр. в Угорщині?
7)    Яку назву мала фашистська партія Угорщини?
8)    Які дві партії об'єдналися й утворили у... р. Соціалістичну пар­тію Угорщини?
9)    Коли було проголошено радянську владу в Угорщині?
10)  Офіційно М. Хорті був :..
11) Монархію в Угорщині було відновлено в ... р.
12) Які території втратила Угорщина за підсумками Першої світо­вої війни на користь Австрії?
Запитання для дискусії.
1)   Чи можна Румунію вважати імперією?
2)   Чи можна стверджувати, що режим Антонеску був фашист­ським?
 ПІДСУМКИ

 Відновлення Польщі супроводжувалось процесом пошуку ефективної форми держави. Парламентська республіка виявилась неефективною в тих умовах і не сприяла розв'язанню нагальних проблем країни. В умовах політичної кризи в 1926 р. в країні вста­новився авторитарний режим – режим «санації» на чолі з Ю. Пілсудським. Але й авторитарний режим не забезпечив політичної стабільності. Зовнішньополітичний курс країни виявився неадекватний міжнародним відносинам, що склалися. Зрештою СРСР і Німеччина домовились про розподіл Польщі.
Після Першої світової війни на політичній карті Європи постала нова держава – Чехословаччина (див. схему), яка успадкувала зна­чну частину промислового потенціалу Австро-Угорської монархії. Творці-засновники держави при її розбудові взяли курс на побудову країни як унітарної держави. Але цей курс виявився помилковим. Національні меншини: німці, словаки, угорці, українці (русини) ви­магали задоволення своїх національних прав. Загострення націона­льних проблем під впливом економічної кризи 1930-х рр. і зовнішніх факторів призвело до кризи унітарної моделі розвитку ЧСР. Мюнхен­ська угода і І Віденський арбітраж, з одного боку, сприяли переустрою ЧСР на федеративних засадах, з іншого – ЧСФР виявилось не­життєздатним утворенням. 15 березня 1939 р. ЧСР припинила своє існування.

Розпад Австро-Угорщини поставив на порядок денний питання про подальшу долю Угорського королівства. Початок становленню нової Угорщини поклала національна революції (1918–1919), у ре­зультаті якої було проголошено республіку. Перед новою державою відразу постало цілий ряд важких для вирішення питань: миру, ко­рдонів, влади, налагодження повоєнного життя, вирішення соціа­льних проблем, проведення аграрних перетворень тощо. Усі ці про­блеми ускладнювалися тиском з боку країн Антанти, які прагнули перекласти відповідальність імперського уряду на новий, який був непричетним до розв'язання Першої світової війни. Ні уряд Карої, ні радянський уряд не змогли вправитись із цими проблемами. Не допомогли і соціальні експерименти, що здійснювалися радянсь­ким урядом. Розорена, стомлена, розгромлена країна була змушена підписати Тріанонський мир (1920), за яким вона не лише втрачала 2/3 своєї території, а була ще й принижена. Встановлення режиму М. Хорті, який прагнув відновити «нормальне» життя часів імперії, було сприйнято населенням без супротиву. Хортиський режим голов­ним своїм завданням уважав скасування умов Тріанонського миру і об'єднання усіх угорців у межах однієї держави. Таке прагнення призвело до зближення Угорщини з гітлерівською Німеччиною.
Перша світова війна сприяла територіальному зростанню країни і створила принципово нові умови для подальшого розвитку країни. Проте правляча еліта не змогла скористатися цими сприятливими умовами для забезпечення динамічного розвитку країни. Від кінця 1920-х рр. у країні наростали авторитарні тенденції, які призвели спочатку до встановлення королівської диктатури, а згодом до дик­татури Й. Антонеску.