14.04.2020
Класи: 5 А, Б
Історія України
Урок
№ : 27
Тема:
Літописці української історії
Мета:
розповісти про
найдавніші руські та козацькі
літописи ; ознайомитися із
творчістю видатних руських і козацьких
літописців ; пояснити зміст термінів і понять :
«літопис», «козацький літопис».
Сьогодні на уроці ми дізнаємося про
історичні праці в яких описується історія нашої держави в період Київської Русі
та Гетьманщини. Також познайомимося із
творчістю Нестора Літописця та Самійла Величка.
Побачимо, який великий внесок зробили вони в справу вивчення історії
України . Завдяки їхній праці ми можемо мандрувати сторінками історії, робити
висновки і пишатися нашим минулим.
Завдання:
1. Переглянути відеоурок за цим посиланням:
Додаткові відеоматеріали:
2. Виконувати завдання, запропоновані в даному відеоуроці.
Що стосується домашнього завдання з цього відеоуроку, то виконуємо
лише першу частину: читаємо матеріал підручника § 25, вчимо поняття.
Виконані завдання надсилаємо мені на Вайбер (фото) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com до 21.04.2020
Довідкова
інформація
Коза́цькі
літописи
— історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття,
присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії
і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів — книжна, близька до
народнорозмовної. Вони присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі»,
«козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному
розумінні вони значно відрізняються.
До
наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця
(про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки
(1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720,
про події в Україні 1648 — 1700 років).
В
усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну
українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і
культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини,
Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.
Джерелами
козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження,
спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи,
акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди,
перекази тощо.
У
1846 p. побачив світ "Літопис Самовидця про війни Богдана
Хмельницького і про міжусіб'я, що були в Малій Росії, і про його смерть".
Автор літопису був скромною людиною, що було в традиціях літописців, тому ім'я
його невідоме. Він, як свідчить текст, був безпосереднім учасником війни Б. Хмельницького
і, напевно, дожив до кінця XVII ст. Одразу ж після виходу праці розгорілася
дискусія про особу Самовидця — хто він, козак чи особа священного сану. Ми
більшою мірою схильні до версії, що це був козак. Адже козаки були освіченими
людьми. Лексичний аналіз також дає підставу для такого твердження.
Самовидець
розповідає про події, які відбувалися в Україні, і пов'язує їх із процесами в
сусідніх державах — Росії, Польщі, Молдавії. Висвітлюється діяльність
сподвижників Б. Хмельницького, не залишаються поза увагою історичні діячі
сусідів — російського царя Олексія Михайловича. Степана Разіна та ін. Він,
напевно, користувався архівом Коша Запорозького, оскільки в літописі наводиться
низка документів про дипломатичні місії запорожців, точні цифри чисельності
реєстрового козацтва тощо.
Існує
версія, що Самовидцем міг бути Роман Ракушка-Романовський — громадський діяч
часів Руїни.
"Літопис
Самовидця" має непересічну цінність для науковців. Він дає змогу
грунтовніше вивчити добу козаччини та особистостей, які її творили. _
Перший
козацький літопис анонімний, а наступні — авторські. Григорій Граб'янка і
Самійло Величко уклали зводи, де розповіли про козацтво з тією повнотою
висвітлення матеріалу, яка була їм доступна. Безперечно, обидва автори знали
"Літопис Самовидця", але кожен тлумачив події по-своєму.
Незважаючи
на те, що основна тема твору Г. Граб'янки
— події визвольної війни 1648—1654 pp., він чільне місце відводить питанню
походження козацтва. Він яскраво описує побут і життя козаків, їх моральні
засади, стверджує, що за брехню, блуд і безчестя винний міг бути покараний на
смерть.
Г.
Граб'янка щиро вболіває за долю України, особливо після Люблінської унії 1569
p. Його обурюють утиски козаків та людності, які стали майже безправні й
віддані на відкуп панам та орендарям, народ був приречений на вимирання.
Літопис
Г. Граб'янки й сьогодні є цінним першоджерелом. До нього додаються два реєстри
Війська Запорозького — до Б. Хмельницького та після його смерті. Г. Граб'янка
вводить у літопис словник незрозумілих слів, що полегшує сприйняття твору.
Вперше текст літопису був опублікований 1793 p. у журналі Ф. Туманського
"Российский магазин".
Найбільш
фундаментальною працею є чотиритомний "Літопис" С. Величка.
Незважаючи на пропуски, що стосуються 1649—1652 pp., автор доносить до читача
багато джерел. У літописі використано цитати і посилання на іноземних авторів,
подано великий обсяг інформації.
"Літопис"
С. Величка за жанровими особливостями належить до художньо-літературного
дослідження. Цей жанр допускає можливість викладу певної гіпотези бачення
проблеми. Автор стверджує, що український народ виживе, незважаючи на всі
намагання сусідів звести його з історичної арени. "Літопис" С.
Величка вперше було видано в Києві 1858 p. "Bpeменною комиссиею для разбора
древних актов".
14.04.2020
Клас: 7 Б
Всесвітня історія
Урок
№ : 26
Тема:
Утворення Османської імперії. Культура Османської імперії.
Мета: розглянути
передумови та процеси утворення Османської імперії, охарактеризувати її культурний розвиток.
Сьогодні ми вивчаємо історію держави,
яка теж виникла внаслідок завоювань -
Туреччини, або, як її називали в
давнину, Османської імперії.
Завдання:
1. Переглянути відео за цими посиланнями:
2. Опрацювати матеріал підручника § 26
3. Письмово відповісти на питання:
1. Коли
утворилася Османська держава?
2.Хто був її засновником?
3.Назвіть перших
турецьких правителів.
4.Хто із них
став вперше зватися султаном?
5.Які держави чи
землі були захоплені Османською імперією у ХІV-XV століттях?
6.Назвіть дві
найбільш відомі битви, які допомогли туркам завоювати Балканський півострів.
7. Хто завоював
Константинополь?
8.З якого
султана храм Святої Софії був перетворений у мечеть?
9. Хто такі
яничари?
Виконані завдання надсилаємо
мені на Вайбер (фото) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com
до 17.04.2020
14.04.2020
Класи: 9 А
Історія України
Урок
№ : 32
Тема:
Товариство «Просвіта». Наукове товариство імені Т. Шевченка.
Мета:
охарактеризувати діяльність та значення культурно-освітнього товариства
«Просвіта» й Наукового товариства імені Т. Шевченка
Завдання:
1. Переглянути відео та прослухати аудіо матеріал
за цими посиланнями:
2. Опрацювати додатковий матеріал та матеріал
підручника § 21, п.5
3. Письмово:
1. Впишіть до таблички
порядковий номер термінів чи тверджень, які стосуються діяльності москвофілів
або народовців.
Москофіли
|
Народовці
|
1. Панславізм.
2. В. Шашкевич.
3. Ю. Романчук.
4. Д. Зубрицький.
5. О. Духнович.
6. М. Малиновський.
7. Орієнтація на самодержавну Росію.
8. Розвиток української літератури на народній
основі.
9. «Язичіє».
10.
Єдиний «руський» народ.
11.
Піднесення культурного рівня західних українців.
12.
Журнал «Боян».
13.
«Галицько-руська матиця».
14.
Товариство «Руська бесіда».
15.
Журнал «Нива».
16.
Журнал «Галичанин».
17.
Газета «Слово».
18.
Газета «Діло».
19.
Газета «Батьківщина».
20.
Товариство «Просвіта».
2. Виберіть твердження, що характеризують внесок
Наукового товариства ім. Т. Шевченка у розвиток української науки та освіти?
1. Було фактично першою українською Академією наук,
водночас виконувало
функції і університету, і дослідних інститутів.
2. Його діяльність заклала основи розвитку
української літературної мови в західноукраїнських землях.
3. Сприяло пожвавленню громадсько-культурного життя
західноукраїнських земель – заснувало культурно-освітню організацію
Галицько-руська матиця.
4. Через обмін науковою інформацією й участь у
міжнародних конгресах представляло українську науку на міжнародному рівні.
5. Видавало праці українських учених, письменників,
громадських діячів як Східної, так і Західної України.
6. Згуртувало навколо себе інтелектуальні сили
українського народу, сприяло розвиткові української культури.
Виконані завдання надсилаємо
мені на Вайбер (фото) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com
до 16.04.2020
Довідковий матеріал
У 1868 році народовцями у Львові було
засновано товариство «Просвіта» - з метою культурного розвитку, консолідації народної спільноти
та піднесення національної свідомості українського народу . Товариством було
видано багато книг, підручників, брошур, літературно-наукових альманахів. Філії
«Просвіти» та читальні з’явилися ледь не по всій Галичині та Буковині. У 1869
р. товариством була заснована власна наукова бібліотека з читальнею та видано
«Читанку для сільських людей» - «Зоря». Першим головою товариства став педагог
та композитор Анатоль Вахнянин.
У 1873 р. у Львові, за ініціативи
народовців, було створено Літературне
товариство ім. Т. Г. Шевченка. Спершу основною метою товариства був
розвиток української словесності. У 1892
р. за ініціативи О. Кониського воно перетворювалось на товариство фахових
науковців та науковців-аматорів. Було сформовано три відділи: філологічний,
історико-філософський та математико-природничо-медичний. Товариство стало
називатися Науковим товариством ім. Т.
Шевченка.
За головування Михайла
Грушевського НТШ товариство мало власну друкарню, а пізніше було
створено «Видавничу спілку» для видання української художньої літератури та
науково-популярних книжок. Товариство сприяло вихованню талановитої наукової
молоді. Фактично – це перша в українська Академія наук.
Утворення товариств «Просвіта»
та Наукового товариства імені Т. Шевченка.
Культурно-освітнє
товариство
«просвіта»
|
Літературне
товариство імені
Т. Г.
Шевченка
|
-
Утворилося 1868 року.
-
Очолював Володислав Федорович.
- Діяло
у містах і селах, відкривало читальні, знайомило населення з українською
літературою, досягненнями науки і техніки в області сільського
господарства.
-
Фінансувало діяльність
кооперативів
|
- Утворилося 1873 року.
- Займалося
культурно-просвітницькою роботою, видавало художню літературу, журнали
«Правда» і «Зоря».
- 1892 року змінило назву
на Наукове
товариство імені Т.
Шевченка.
- Об’єднало наукові сили,
фактично стало українською академією.
- 1897 року товариство
очолив М. Грушевський
|
14.04.2020
Клас: 10 А
Історія України
Урок
№ 35
Тема
уроку: Ідеологізація національно-культурного життя радянської України
Мета:
розглянути розвиток та процес ідеологізації української культури в 20-30-х рр..
Завдання:
1. Переглянути відео за цим посиланням:
2. Опрацювати лекційний матеріал та матеріал підручника § 25-26
3. Письмово:
1. Поясніть
значення понять: «культурна революція», лікнеп.
2. Заповніть таблицю «Досягнення і здобутки української культури
в 20-30-х рр..»
Освіта
|
Наука
|
Література
|
Мистецтво
|
Релігія
|
Виконані завдання надсилаємо
мені на Вайбер (фото) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com
до 16.04.2020
Лекційний матеріал
1.
Ідеологізація національно-культурного життя.
Перемігши у
громадянській війні, незважаючи на розруху і злиденне становище населення,
більшовики не залишали поза увагою питання культури. Однією зі складових частин
проголошеної утопічної мети - побудувати комуністичне суспільство була
«культурна революція». Комуністичну ідеологію влада прагнула насаджувати,
використовуючи усі засоби.
Означений
період у розвитку культури, як і суспільства загалом, був суперечливим.
Історики виокремлюють два етапи: 1920-ті рр. - доба українізації, та 1930-ті
рр. — період утвердження тотального контролю за культурними процесами, масових
репресій проти наукової та культурної еліти України. У роки непу влада не
обмежувала свободи художньої творчості, принаймні поки та не закликала до
відкритого конфлікту з режимом. Це був час культурного новаторства й один із
найяскравіших і найпродуктивніших періодів у історії української культури.
Натомість із
1930-х рр. у розвитку культури посилилися консервативні тенденції, причому на
першому плані завжди були свято й оптимізм. «Жити стало краще, товариші. Жити
стало веселіше», — заявив Й. Сталін 1935 року, і за ним рефреном це повторювала
уся радянська культура. Того ж таки року повернули заборонену раніше новорічну
ялинку, що започаткувало нову традицію радянської новорічної ялинки. Як і усі
громадяни СРСР, українці раділи подвигам пілотів, ходили на паради
фізкультурників та співали пісні з нових звукових (раніше були німі) фільмів.
Сталінський режим дедалі більше ототожнював себе з російською мовою і
російською традицією, а українську культуру почали відсувати на задній план.
Газети
1930-х рр. вихваляли індустріалізацію, колективізацію та боротьбу з
неписьменністю, завдяки яким Україна «вийшла з пітьми відсталості і вступила у
світлу епоху соціалізму». В офіційній пропаганді не було місця темним сторонам
сталінізму — неефективній командній економіці, де переважала важка
промисловість, зруйнованому сільському господарству, яке мусили тягнути на собі
безправні колгоспники, а також політичній догідливості — наслідку терору.
Неможливо було відкрито говорити про голод. Сталінський режим знищив дві
соціальні групи, які традиційно слугували опорою національного руху, —
селянство та інтелігенцію. По селянах ударили колективізація і Голодомор,
інтелігенція стала жертвою сталінських репресій. У 1934 р. столицю України
перенесли із Харкова до Києва. Як зазначало партійне керівництво, переїзд був
обумовлений необхідністю «наближення уряду України, центрального партійного й
радянського апаратів до найважливіших сільськогосподарських районів,
розташованих на Правобережжі, а також для подальшого швидкого розвитку
національно-культурного будівництва на базі індустріалізації і колективізації».
Перевір себе
1.
Охарактеризуйте умови розвитку культури в 1920-х рр.
2. Назвіть
особливості культурного процесу в 1930-х рр.
3. Які
соціальні групи перестали бути опорою національного руху? Чому?
2. Освіта.
Із-поміж
основних пріоритетів у царині культури була освіта. Першочерговим завданням
освітньої політики стала ліквідація неписьменності, позаяк на початку 1920-х
рр. більш як половина населення України не вміли читати і писати. Щоб подолати
неписьменність, утворювали мережу шкіл ліквідації неписьменності (лікнепи), в
яких вчитися грамоти зобов’язували всіх осіб віком від 8 до 50 років.
Громадяни,
котрі мали певний освітній рівень, були учителями. Одночасно з навчанням органи
влади цілеспрямовано поширювали комуністичні ідеї. Усі навчальні посібники,
преса, художня література були пройняті політичним змістом. Боротьба із
неписьменністю виявилася результативною. Уже наприкінці 1920-х рр. основи
грамоти опанувала більша частина населення, а на 1939 р. лише 15% жителів віком
до 50 років були неписьменними. Однак освітній рівень населення залишався
низьким. У лікнепах навчали лише азам грамоти.
Більшовики
ліквідували елітарну гімназійну освіту, і фактично відбувся перехід до примітивної
трудової школи.
Водночас
влада реформувала систему освіти. У 1930 р. було запроваджене обов’язкове
початкове навчання. З 1934 р. діяла єдина структура загальноосвітньої школи
трьох типів: початкова (чотирирічне навчання), неповна середня (семирічне) і
середня (десятирічне). Вже у 1932/1933 навчальному році 98% дітей шкільного
віку навчалися. Розпочалося будівництво шкіл. За доби українізації 80% учнів в
УСРР ходили в українські школи. Представники інших народів, які населяли
Україну, мали свої школи: російські, єврейські, польські, німецькі, болгарські,
молдавські, татарські тощо. У цей час в Україні діяли 566 шкіл з німецькою
мовою навчання, 342 — єврейською, 31 — татарською. Однак зі згортанням
коренізації, наприкінці 1930-х рр., більшість із них перевели на українську або
російську мову навчання. Водночас запровадили обов’язкове вивчення російської
мови. Посилився політичний вплив на учнівську молодь через діяльність
піонерських та комсомольських організацій, які були створені у кожній школі.
Вишу освіту
в УСРР надавали технікуми, інститути. У технікумах готували фахівців із вузьких
спеціальностей. Уже у процесі роботи, маючи стаж, випускник міг стати
економістом, інженером, агрономом тощо. В інститутах надавали кваліфікацію
адміністраторів, менеджерів. Вчителів для професійних шкіл та старших класів
готували інститути народної освіти, створені більшовиками на базі
історико-філологічних та фізико-математичних факультетів університетів, які були
закриті владою. Загальна тенденція у розвитку вищої школи виразилась у
зростанні чисельності вишів із 19 у 1914 р. до 129 — у 1939-му. Відбір
студентів здійснювався на основі класового принципу. Постійно перевірявся склад
студентів, неблагонадійних відраховували. Упродовж 1933 р. були відновлені
університети в Києві, Одесі, Харкові. З 1935 р. скасували обмеження, пов’язані
із соціальним походженням абітурієнтів. Однак, поряд з успіхами, формування
нової генерації інтелігенції супроводжувалося й значними втратами. Її загальний
кваліфікаційно-професійний рівень знизився. Була остаточно порушена
інтелектуальна й моральна спадковість нової і старої інтелігенції. Притаманні
демократичній більшості інтелігенції дореволюційної доби творче начало,
гуманізм, милосердя, благородство, критичний дух не мали підґрунтя для розвитку
в нових умовах, позаяк адміністративно-командна система не була зацікавлена у
формуванні творчих особистостей. Вона потребувала бездумного виконавця,
«гвинтика», який не допускав і тіні сумніву в мудрості вождів, був глибоко
переконаний, що створений у СРСР соціально-економічний і політичний лад —
найкращий із усіх можливих. Відтак серед інтелігенції поширювалися
безпринципність, фабрикування доносів, наклепницьких заяв тощо. Ті, хто прагнув
зберегти свої переконання і моральні принципи, викликали підозру, часто ставали
жертвами репресій, втрачали свободу й життя.
Перевір себе
1. Яке
першочергове завдання вирішувала влада у сфері освіти?
2. Коли було
запроваджене обов’язкове початкове навчання?
3. В яких
навчальних закладах можна було здобути вищу освіту?
3. Наука.
Наукові
дослідження у різних галузях координувала Всеукраїнська академія наук (ВУАН, а
з 1936 р. — Академія наук УРСР).
Від початку
1920-х рр. ВУАН дедалі більше ставала державною установою. її діяльність
жорстко регламентували партійні органи. Всі інші наукові установи, зокрема
Українське наукове товариство, були ліквідовані або підпорядковані їй.
Визначальною тенденцією стало одержавлення науки та її ідеологізація. У першій
половині 1930-х рр. ВУАН реорганізували: ліквідували відділи, секції, кафедри,
комісії, і Академія перетворилася на асоціацію науково-дослідних інститутів.
Характер ідейних, кадрових та організаційних змін у науці, особливо в
гуманітарній, визначало державно-партійне керівництво. Головним критерієм
оцінки науковця була насамперед відданість партії і владі, а не його наукові
здібності. Попри це, у науковому середовищі збереглася усталена академічна
традиція, яка уособлювала безперервність наукового пошуку: учні продовжували
дослідження своїх учителів, важливу роль відігравали визнані наукові
авторитети, відбувалася природна зміна поколінь.
Дослідницьку
діяльність проводили відомі в СРСР і за кордоном наукові колективи. У сфері
гуманітарних студій визначальна роль належала ученим історико-філологічного
відділу: Михайлу Грушевському, Агатангелу Кримському,
Сергію
Єфремову, Дмитру Багалію, Володимиру Перетцу та соціально-економічної секції,
очолюваної істориком Миколою Василенком та економістом Костянтином Воблим.
Інститутом демографії і статистики — першою у світі науково-дослідною установою
з проблем демографії — керував Михайло Птуха. В Україні працював талановитий
математик — Дмитро Граве, новий напрямок — нелінійну математику — започаткували
Микола Крилов та Микола Боголюбов. На 1920—1930-ті рр. припала наукова творчість
талановитого вченого, винахідника Юрія Кондратюка.
Його
розробки з теорії космічних польотів вже у 1920-ті рр. використовували
спеціалісти радянського ракетобудування, а теоретичні гіпотези — згодом у США
при підготовці польотів на Місяць. Плідно працювали науковці створеного у 1932
р. Інституту електрозварювання ВУАН під керівництвом Євгена Патона. Вони
розробили ефективний спосіб автоматичного електрозварювання під флюсом, який
уперше у світовій практиці був застосований на Дніпробуді. Важливе значення для
розвитку галузей науки мали праці ученого-садівника Левка Симиренка, біохіміка
Олександра Палладіна, патофізіолога Олександра Богомольця, епідеміолога Данила
Заболотного, медиків Володимира Філатова, Миколи Стражеска, генетиків та
селекціонерів Миколи Холодного, Андрія Сапєгіна і Василя Юр’єва. Визнаним
центром теоретичної і практичної фізики став Український фізико-технічний
інститут (УФТІ), створений у Харкові 1928 р. В 1931-1932 рр. тут працював
організатор і керівник робіт у галузі атомної науки Ігор Курчатов, розпочинав
діяльність відомий фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії (1962 р.) Лев
Ландау, автор класичної роботи з кінетичної теорії плазми. У 1932 р. науковці
інституту вперше в СРСР штучно розщепили атом літію.
Проте вчені
України, як й інші категорії інтелігенції, зазнали жорстоких переслідувань.
Процесом проти СВУ влада нанесла удар по академічній гуманістиці, позаяк
репресованими були мовознавці, літературознавці, історики — ті, хто творив
сучасну українську літературну мову і правопис, — отже, виявилися першорядними
ворогами. Внаслідок наклепу були репресовані й загинули академіки ВУАН геолог
Микола Світальський, генетик Ізраель Агол. У 1937 р. заарештували корифея
української математики Михайла Кравчука. Влада не забула його відмову виступити
в 1930 р. у ролі громадського обвинувачувана на процесі СВУ. Переслідувань
зазнав Ю. Кондратюк, який і в засланні продовжував наукову роботу. Важко
доводилося представникам суспільних наук. Тут насаджували догматизм, жорстоко
переслідували найменше відхилення від марксизму. Був репресований один із
відомих істориків-марксистів, академік ВУАН Матвій Яворський, погляди якого
проголошені «націоналістичними». Як «немарксистські буржуазно-націоналістичні»
були оцінені твори Михайла Грушевського, котрий у 1924 р. повернувся з
еміграції в Україну, щоби своїми знаннями та досвідом сприяти становленню
молодої української історичної науки. Його примусили переїхати до Москви. По
суті, це було заслання. Зазнали переслідувань і були репресовані філософ Семен
Семковський, знавець давньоукраїнського письменства, академік Володимир Перетц,
літературознавець, член-кореспондент ВУАН Євген Шабліовський, сотні менш
відомих суспільствознавців України. Поступово старі кадри української науки, за
винятком поодиноких особистостей, були в основному знищені. Жертвами
сталінських репресій у 1930-ті рр. стали тисячі працівників наукових закладів і
вишівських учених. Отже, два десятиріччя вмістили у собі водночас і масштабні
досягнення українських учених, і драматичні випробування, що випали на долю
багатьох науковців, котрі невинно постраждали, ставши жертвами сталінських
репресії).
1. Коли було
реорганізовано ВУАН? Як це відобразилося на роботі Академії наук?
2. Який
науковий заклад займався теоретичною і практичною фізикою?
3. Хто з
відомих науковців зазнав репресій?
Підсумуйте
свої знання
1.
Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 1928 р. —
початок роботи Українського фізико-технічного інституту (УФТІ);
- 1930 р.
—запроваджено обов’язкове початкове навчання;
- 1932 р. —
вперше здійснено розщеплення атома літію;
- 1932 р. —
створено Інститут електрозварювання;
- 1934 р. —
перенесено столицю з Харкова до Києва.
Комментариев нет:
Отправить комментарий