12.05.2020
Клас: 5 А, Б
Історія України
Розділ 6. Усе має минуле
Тема : Міста й села в
минулому й зараз.
Завдання:
1. Ознайомитися з матеріалом в
підручнику §31,
с.166-167
2. Переглянути матеріал за цими
посиланнями:
1) Село
та місто: у минулому і зараз
3. Письмово.
Відповідь
на питання :Чим сучасні міста
відрізняються від давніх?
Виконані завдання присилаємо
мені на Вайбер (фото) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com
до 15.05.2020
12.05.2020
Клас: 7 Б
Всесвітня історія
Розділ 4. Матеріальний і духовний світ європейського Середньовіччя
Тема уроку: Церковний
розкол 1054 року. Католицька церква в ХІ – ХV століттях.
Завдання:
1. Ознайомитися з матеріалом в
підручнику § 8,
вивчити дати, поняття.
2. Переглянути відео урок за цими посиланнями:
12.05.2020
Клас: 10 А
Громадянська освіта
Розділ
7. Україна, Європа, Світ.
Тема уроку:
Як і чому відбувається процес європейської інтеграції.
Що загрожує стабільному й безпечному існуванню сучасного світу.
Завдання:
1. Ознайомитися з лекційним матеріалом та
матеріалом в підручнику: Теми
7.2.,
стр. 199-201.
7.6,
стр. 213-216.
Вивчити
поняття.
2. Письмово:
1)
Встановіть країни та роки приєднання до ЄС, починаючи з 1957 р., року
заснування.
2)
Визначте європейські організації до яких входить Україна на 2020 рік.
Виконані завдання присилаємо
мені на Вайбер (фото) або на електронну адресу denisenkooksana2017@gmail.com
до 15.05.2020
Лекційний матеріал
1. Як і чому відбувається процес європейської
інтеграції.
Інтеграція – це процес об’єднання будь-яких
елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення й утворення
взаємозв’язків.
Європейська інтеграція — це процес політичної, юридичної,
економічної (а в деяких випадках — соціальної та культурної) інтеграції
європейських держав, у тому числі й частково розташованих в Європі. На даний
момент європейська інтеграція досягається в основному за рахунок розширення
Європейського Союзу та Ради Європи.
Європейська інтеграція — складний
та суперечливий соціально-економічний процес налагодження тісного
співробітництва європейських держав. Є одним із проявів провідної тенденції
сучасного історичного розвитку — посилення всебічної взаємозалежності держав,
передусім в економічній сфері, та подальшого зближення цивілізаційно
споріднених національних спільнот.
Історія європейської
інтеграції:
18 квітня 1951 6 держав —
Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція — підписали
Паризького договору про створення Європейської спільноти вугілля і сталі
(ЄСВС). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року. Поступово цей
процес вийшов на більш високі рівні міждержавного погодження фінансової, податкової,
інвестиційної, промислової та соціальної політики, до нього залучалися все нові
й нові учасники.
25 березня 1957 члени
ЄОВС підписали в Римі договори про утворення Європейського економічного
співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії
(Євратом). Вони набули чинності 1 січня 1958 року і ввійшли в історію як
"Римські договори"[1]. Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх
торговельних бар'єрів усередині Спільноти (створення зони вільної торгівлі),
створення митного союзу і, нарешті — створення спільного ринку (забезпечення
вільного руху по території країн-учасниць Спільноти товарів, послуг, капіталу,
робочої сили). Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні
ядерної енергії у мирних цілях.
Країни – засновники ЄЕС (Німеччина (ФРН), Франція,
Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія)
7 лют. 1992 — укладений
Маастрихтський договір, після ратифікації якого 1993 було створено Європейський
Союз.
Європе́йський Сою́з —
економічний та політичний союз, що об'єднує 28 незалежних держав-членів, що
розташовані в Європі. Веде свій початок від утворення Європейської спільноти з
вугілля та сталі (ЄСВС) і Європейської економічної спільноти (ЄЕС), які
складались з шести країн у 1957 році. У наступні роки територія ЄС була
збільшена за рахунок включення нових держав-членів, одночасно збільшуючи свою
сферу впливу шляхом розширення політичних повноважень. У сучасному вигляді
існує на основі Маастрихтського договору, підписаному 7 лютого 1992 року
і чинному з 1 листопада 1993. Останній значний перегляд конституційних
принципів ЄС був затверджений у Лісабонській угоді, яка набула чинності у
2009 році. Юридично в ЄС не виділено столиці, але де-факто таким є місто Брюссель,
де базуються більшість інституцій Європейського союзу.
Етапи європейської інтеграції:
- Зона вільної торгівлі (1958-1969) – цілковите
скасування митних тарифів у взаємній торгівлі за умови збереження національних
митних тарифів у відносинах із третіми країнами;
- Митний Союз (1968-1986) – розширення сфери
узгоджених дій (охорона довкілля, технологічний розвиток, наукові дослідження);
- Спільний ринок, єдиний внутрішній ринок (1987-1992) –
економічну інтеграцію було доповнено співпрацею у сфері зовнішньої та оборонної
політики;
- Економічний та валютний союз (з 1993 р. до сьогодні) –
єдиний внутрішній ринок доповнився введенням єдиної валюти ЄС – євро.
Органи управління ЄС:
- Європейський парламент – “голос народу”,
законодавчий орган ЄС, який представляє громадян його держав-членів і
обирається ними безпосередньо;
- Рада ЄС – “голос держав-членів”, законодавчий орган,
що представляє держави-члени. Кожна з них має певну кількість голосів, яка
відповідає чисельності її населення;
- Європейський суд аудиторів – контролює управління
фінансами;
- Суд ЄС – забезпечує законність;
- Європейська комісія – “впровадження спільних інтересів”,
орган виконавчої влади, колегія якої складається з 28 комісарів (по одному від
кожної країни).
2. Що загрожує стабільному й безпечному існуванню сучасного
світу.
Глобальні проблеми людства (глобальні проблеми, глобальні проблеми сучасності) —
комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу,
характеризуються динамізмом і вимагають для свого розв'язання колективних
зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, перегони озброєнь, хвороби
і т. д.), від вирішення яких залежить подальший прогрес людства і збереження
цивілізації.
Глобальні проблеми людства взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей,
стосуються всіх країн і народів та верств населення, стосуються як поверхні
Землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного та космічного
простору. Вони призводять до великих економічних та соціальних збитків.
Глобальні проблеми людства на
сучасному етапі:
- Екологія: деградація
земель, озонові діри, парниковий ефект, проблема регулювання промислових
викидів, проблеми руйнування екосистем, екологічні лиха, проблеми
геоактивності, проблеми геліоактивності, проблеми світового господарства;
- Економіка: вичерпання
факторів виробництва, глобальна конкурентноспроможність, економічна парадигма,
інтеграція та дезінтеграція господарських ринків (інтеграційні утворення в
Європі, Азії, Америці), затратні виробництва, нові моделі економічного
розвитку, перерозподіл блага між традиційними та новими економіками, ресурсний
потенціал сучасної цивілізації, сталий розвиток;
- Енергетика: енергетична
криза, проблема безпеки АЕС, нових енергоблоків та наслідки виведення АЕС з
експлуатації, аварії на атомних електростанціях (Японія, 1997, 2011; Україна ,
1986 );
- Медицина: контроль
народжуваності та демографічні програми у країнах, що розвиваються, СНІД,
старіння людини, санітарно-ветеринарний контроль проти пандемій та їх загроз
(грип пташиний, грип свинячий, коронавірус та ін.);
- Космос та космічні
технології: космічне сміття та забруднення космосу, ноосферно-космічна
цивілізація;
- Озброєння: контроль
озброєнь, контроль атомних технологій («Атомний клуб»);
- Природа: межі
розуміння природи, самозародження речовини;
- Політика: взаємопристосування
господарських механізмів та інституціональних структур на міждержавному і
міжнародному рівнях, гармонізація національної й міжнародної економічної
політики, уніфікація господарського законодавства;
- Промисловість: Постіндустріальна
модель розвитку, третя промислова революція;
- Суспільство: гіпотеза
другого демографічного переходу, експорт демократії, зближення націй
(асиміляційний характер глобалізації), перенаселення, продовольча проблема,
соціально-економічний розвиток, цивілізаційний розвиток, технологічна
революція;
- Технології: інформатизація
(у глобальному вимірі), машинна ера, обмеженість сучасних технологій,
технологізація.
Міграція населення (лат. migratio — переселення) — механічні переміщення
людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди,
на більш-менш тривалий час або з регулярним поверненням до нього.
Міграції за напрямком потоків
поділяються на:
- Внутрішні: такі що відбуваються
між окремими адміністративними одиницями різного рівня однієї держави, містами,
сільською і міською місцевістю тощо. У XX столітті в усіх країнах світу
активізувалися такого типу міграції, що тісно пов'язано з процесами
урбанізації, освоєння до того неосвоєних земель (наприклад, освоєння цілинних і
перелогових земель Росії та Казахстану, пасовищ Австралії, пампи і кампосу
Бразилії).
- Зовнішні: такі що
відбуваються між державами, регіонами планети, континентами:
А) еміграція (виїзд громадян конкретної держави закордон);
Б) імміграція (в'їзд іноземних громадян до конкретної держави);
В) рееміграція (повернення колишніх, або дійсних громадян держави на свою
батьківщину);
Г) репатріація (повернення людей на батьківщину, що були насильно
вивезені).
Міграції за тривалістю
поділяються на:
- постійні (безповоротні) —
переміщення на постійне або довгострокове місце проживання;
- тимчасові —
переміщення на відносно короткий строк;
- сезонні — щорічні
переміщення, пов'язані з роботою, відпочинком на курортах, кочова міграція;
- маятникові —
регулярні щоденні, або щотижневі поїздки на роботу або навчання за межі місця
проживання.
Різні типи міграції включають:
- сезонну міграцію
туристів і сільськогосподарських робітників;
- міграцію з сільської
місцевості в міста, яка відбувається в країнах, що розвиваються, в процесі
індустріалізації (урбанізація);
- міграцію з міст у
сільську місцевість, поширенішу в розвинених країнах (руралізація);
- кочівництво і
паломництво;
- тимчасову і
довгострокову;
- маятникову;
- прикордонну або
транзитну.
За формами організації
міграції бувають:
- суспільно організовані
(керовані), або неорганізовані;
- добровільні, або
примусові;
- легальні, або
нелегальні.
Головні причини міграцій:
- Економічні — пошук людьми кращих
умов життя, виїзд з метою працевлаштування, освоєння нових земель та наукової
діяльності. Наприклад, у США при оформленні імміграційних віз переваги мають
кваліфіковані спеціалісти, наукові працівники, люди рідкісних професій та
родичі громадян цієї країни. У світі налічується приблизно 70 млн офіційних
трудових мігрантів.
- Політичні — пов'язані з війнами, зі зміною державних кордонів, з
дискримінацією певних соціальних груп населення, утиском релігійних груп.
Відомі певні «хвилі» міграцій, пов'язані зі зміною політичної ситуації у світі
(Перша і Друга світові війни, локальні війни, дискримінація людей залежно від
їх політичних поглядів, виїзд дисидентів).
- Стихійні — викликані
природними катастрофами (виверження вулканів, землетруси), стихійними лихами
(повені, урагани).
Комментариев нет:
Отправить комментарий